.
Читать онлайн книгу.
ця ситуація негативно впливає на родини злочинців.
Більшість урядів вирішує проблему переповнених в’язниць у традиційні способи: будують більше в’язниць або тримають разом дрібних злочинців і рецидивістів з метою максимізувати використання ресурсів. Обидва підходи недостатньо ефективні. Будівництво нових в’язниць – дорога й довга справа, а об’єднання дрібних злочинців і рецидивістів перетворює в’язниці на злочинні університети.
В обох підходах приділено увагу переважно ув’язненню та забезпеченню суворого режиму охорони, а не реабілітації. Наприклад, у Каліфорнії з 1980 року побудували 22 в’язниці. Бюджет на утримання в’язниць складає близько 9 мільярдів доларів. Але в’язниці залишаються переповненими, а кількість повторних злочинів сягає гігантських 65 %. Отже, наявні стратегії вирішення проблеми переповнених в’язниць, можливо, й успішні в тому, що стосується покарання, але невдалі в тому, чого суспільство потребує найбільше, – у реабілітації ув’язнених, аби вони стали корисними членами громади.
Коли 2010 року уряд Малайзії зіткнувся з цим викликом, то зрозумів, що лише зміна стратегії та організаційного фокуса може розірвати коло ув’язнень і зменшити злочинність. Тому уряд звернувся до саміту Національної стратегії «Блакитний океан» (НСБО). Уряд створив НСБО 2009 року, аби дослідити інноваційні стратегії та нові підходи, що за невеликих витрат могли б потужно вплинути на суспільство. Щомісяця саміт НСБО збирає очільників держави на рівні прем’єр-міністра, заступника прем’єр-міністра, керівників міністерств, а також високопосадовців, включно з представниками сил безпеки країни. Залежно від теми склад учасників саміту може різнитись, до участі запрошують і представників відповідного приватного сектора.
У пошуках творчого вирішення проблеми переповнення в’язниць саміт відмовився від світових практик. Натомість, як і Пол Мак-Аліндін у НМОІ та Крістіан Ґроб у Groupe SEB, учасники саміту вирішили знайти й поставити під сумнів припущення, на яких ґрунтувалася галузь, зокрема давнє уявлення, що всіх злочинців слід саджати до в’язниці. Чи є альтернатива дуже дорогим в’язницям суворого режиму, що може мати великий вплив за значно менших витрат?
Коли на саміті дослідили ці питання, то побачили можливість, що її досі не розглядали міністри та професіонали в галузі безпеки. Багато військових баз у країні мали великі земельні ділянки, якими не користувались. На базах була потужна охоронна інфраструктура, призначена для того, щоб не впускати порушників. Але ця інфраструктура також добре підходила для того, щоб не випускати ув’язнених. Ділянки можна було перетворити на ефективне середовище для дрібних злочинців (які складали найбільшу частину ув’язнених), витрати на охорону якого були б низькими.
Учасники саміту також поставили під сумнів інший традиційний підхід, що заважав уряду побачити можливості для реабілітації злочинців: у реабілітації ув’язнених ключова компетенція перебуває за межами міністерства, що опікується в’язницями.