Янголи і демони. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
мою самовпевненість, – вів далі співрозмовник, – але ви мені потрібні тут.
Ленґдон знову подивився на факс – живе підтвердження давнього міфу. Про наслідки страшно було й подумати. Він розсіяно глянув у вікно. Крізь гілля беріз на подвір’ї просочувалися перші промені світанку, але знайома картина за вікном тепер мала якийсь інакший вигляд. Ленґдона охопило дивне змішане відчуття страху й радісного збудження, і він зрозумів, що вибору в нього немає.
– Ваша взяла, – здався він. – Кажіть, де шукати ваш літак.
3
За тисячі миль від будинку Ленґдона відбувалась інша розмова. Двоє чоловіків сиділи в темній кам’яній келії, як у Середньовіччі.
– Benvenuto! – сказав один із них владним тоном. Він сидів у темному куті, майже невидимий. – Усе пройшло добре?
– Si, – відказав інший. – Perfettamente. – Голос його звучав різко.
– І ні в кого не виникне сумнівів, хто за це відповідальний?
– Ні в кого.
– Чудово. Ти приніс те, що я просив?
Чорні як смола очі вбивці блиснули. Він поставив на стіл важкий електронний прилад.
– Молодець. – Чоловік, що сидів у тіні, здавався задоволеним.
– Служити братству для мене честь, – відказав убивця.
– Скоро розпочнеться другий етап. Відпочинь трохи. Сьогодні до півночі ми змінимо світ.
4
«Сааб 900S» Роберта Ленґдона вилетів із тунелю Келлагана й опинився на східному боці бостонського порту, неподалік від аеропорту Лоґана. Згідно з наданими йому вказівками, Ленґдон знайшов вулицю Авіейшн-роуд і звернув ліворуч за колишнім офісом авіакомпанії «Істерн ейрлайнз». Ярдів за триста попереду у світанковій імлі виднівся ангар. На ньому фарбою було виведено велику цифру «4». Ленґдон заїхав на стоянку і вийшов з авта.
Із-за ангара з’явився кругловидий чоловік у синьому однострої.
– Роберт Ленґдон? – привітно гукнув він із незнайомим акцентом.
– Так, це я, – відізвався Ленґдон, замикаючи авто.
– Ви дуже вчасно. Я щойно приземлився. Прошу йти за мною.
Ідучи за пілотом уздовж ангара, Ленґдон занервував. Він не звик до загадкових телефонних дзвінків і таємних зустрічей із незнайомцями. Не знаючи, що на нього чекає, він убрався так, як зазвичай одягався в університет, – бавовняні штани, светр із гольфом і твідовий піджак. Із голови не йшов факс, який тепер лежав у кишені піджака. Він і досі не міг остаточно повірити в реальність того, що було на ньому зображено.
Пілот, здається, відчув стривоженість Ленґдона.
– Сподіваюся, сер, літати для вас не проблема?
– У жодному разі, – відказав Ленґдон. Трупи з тавром на грудях – оце для мене проблема. А літати – це дурниця.
Зайшовши за ріг, вони опинилися на початку злітної смуги.
Побачивши літальний апарат, що стояв на майданчику перед ангаром, Ленґдон укляк на місці.
– Ми що, полетимо на цьому?
Пілот широко всміхнувся.
– Подобається?
Ленґдон