Інферно. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
спецпідрозділ тут, то для мене все скінчилося».
Ваєнта у відчаї схопила переговірний пристрій і зв’язалася з Начальником.
– Пане, – сказала вона, затинаючись, – сюди прибув спецпідрозділ! Люди Брюдера ввірвалися до багатоквартирного будинку по той бік вулиці!
Ваєнта почекала відповіді, але коли та надійшла, то почула на лінії лише різке клацання, а потім озвався механічний голос, який спокійно констатував: «Протокол зречення активовано».
Ваєнта опустила телефон і поглянула на його екран – саме вчасно, щоб побачити, як той згас.
Кров відхлинула від її обличчя, і вона ледве знайшла в собі сили усвідомити те, що відбулося. Щойно Консорціум розірвав із нею всі зв’язки.
Не залишивши жодної сполучної ланки. Жодної можливості спілкування.
«Мене зреклися. Дезавуювали».
Шок тривав лише якусь мить.
А потім його змінив страх.
Розділ 16
– Поквапся, Роберте! – гукнула Сієнна. – Іди за мною!
Коли Ленґдон вискочив у коридор, його думки й досі були поглинуті похмурими картинами Дантового підземного світу. До цього моменту Сієнна Брукс іще примудрялася витримувати пережитий вранці стрес, демонструючи щось на кшталт відстороненої рівноваги, але тепер під зовні спокійною оболонкою вирували емоції, яких Ленґдону ще не доводилося в ній бачити, – то був непідробний страх.
Опинившись у коридорі, Сієнна рвонула вперед і проскочила повз ліфт – той уже опускався, бо його, вочевидь, викликали чоловіки в чорній уніформі, які встигли увійти до вестибюля. Зі спринтерською швидкістю вона добігла до кінця коридору і, не озираючись, зникла в сходовому колодязі.
Ленґдон біг за нею, не відстаючи, ковзаючи слизькими підошвами запозичених мокасинів. Він біг, а маленький проектор у нагрудній кишені піджака «Бріоні» стукав йому об груди. Мозок професора на коротку, мов блискавка, мить повернувся до отого химерного напису, що вінчав восьме коло пекла: «CATROVACER». У його уяві з’явилася маска чуми й дивна фраза: «Істину можна побачити лише очима смерті».
Ленґдон напружено намагався поєднати ці два несхожі елементи, але наразі виходила нісенітниця. На сходовому майданчику він зупинився, бо там стояла, уважно прислухаючись, Сієнна. Ленґдон почув, як угору сходами гупають кроки.
– Тут є інший вихід? – пошепки спитав він.
– Іди за мною, – ледь чутно кинула вона.
Сьогодні Сієнна вже один раз врятувала Ленґдону життя, тому він, не маючи іншого вибору, крім довіритися цій жінці, набрав повні легені повітря й застрибав слідком за нею сходами вниз.
Вони спустилися на один поверх, і звуки кроків, що піднімалися, зазвучали зовсім близько; їх відділяв від них один поверх, максимум – два.
«Чому вона біжить прямо на них?»
Не встиг Ленґдон висловити своє заперечення, як Сієнна вхопила його за руку й висмикнула зі сходів до безлюдного коридору, уздовж якого виднілися зачинені двері квартир.
Там же нема де сховатися!
Сієнна клацнула вимикачем,