На лезі клинка. Джо Аберкромби
Читать онлайн книгу.
жертвою. Із затінку жваво виступив ще один чоловік, високий і худий, теж із маскою і в чорному, проте цей мав довге жирне волосся. Він підніс одягнену в рукавичку руку.
– Джентльмени, – його невдоволений простацький голос глушила маска, – джентльмени, прошу вас, ми тут у справах короля.
– Король веде свої справи вдень, – гаркнув Джеленгорм.
Маска новоприбулого ледь сіпнулась, коли він усміхнувся.
– Тому ми й потрібні йому вночі, розумієш, друже?
– Хто цей чоловік? – Вест показав на чолов’ягу з мішком на голові.
В’язень знову почав борюкатись.
– Я Зепп дан… о-ох!
Біла потвора втихомирила його, бахнувши кулаком в обличчя, від чого чоловік осів на дорогу.
Зціпивши зуби, Джеленгорм поклав руку на ефес своєї шпаги, і білий привид кинувся вперед з небаченою швидкістю. Зблизька він здавався ще масивнішим, нелюдськішим і страшнішим. Джеленгорм мимоволі зробив крок назад, перечепився за нерівність на дорозі і з гуркотом гепнувся на спину. В голові Джезаля загуділо.
– Назад! – заволав Вест.
Він з тихим дзенькотом висмикнув із піхов свою шпагу.
– С-а-а-а! – прошипіла потвора, стиснувши величезні, наче пара брил, кулаки.
– А-арх, – пробулькав чоловік з мішком на голові.
Серце Джезаля впало. Він глянув на щуплявого чоловіка, і той усміхнувся у відповідь самими лише очима. Як можна усміхатися в таку годину? Джезаль здивувався, коли побачив, що у в руках у худого був довгий, страшний ніж. Звідки він там узявся? Джезаль п’яними рухами почав намацувати свою шпагу.
– Майоре Вест! – долинув голос із тіні віддалік.
Джезаль невпевнено спинився, наполовину оголивши клинок. Джеленгорм у забрудненому в болоті мундирі з натугою звівся на ноги і дістав власну шпагу. Бліда потвора не зводила з них пильного погляду, не відступаючи ні на крок.
– Майоре Вест! – почувся вдруге голос, який тепер супроводжували стукіт і шурхіт.
Обличчя Веста збідло. З тіней, сильно накульгуючи і вистукуючи палицею по землі, виринула постать. Очі чоловіка закривав крислатий капелюх, але на його вустах грала дивна посмішка.
Джезаль відчув раптовий напад нудоти, помітивши, що в роті чоловіка не було чотирьох передніх зубів. Чоловік пошкандибав до них, незважаючи на оголені клинки, і простягнув вільну руку Вестові.
Майор повільно вклав свою шпагу у піхви, взяв його руку і легенько потис.
– Полковник Ґлокта? – хрипко запитав він.
– Ваш покірний слуга. Правда, я більше не армієць. Тепер я служу Королівській Інквізиції.
Він повільно підніс руку і зняв капелюха. Його обличчя було мертвотно блідим і покраяне глибокими зморшками, а сиве волосся – коротко підстрижене. У глибоких, темних впадинах по-гарячковому блистіли очі, при цьому ліве око було значно вужчим за праве, мало рожевий обідок і сльозилось.
– А це мої помічники: практики Северард, – довгов’язий удавано вклонився, – і Фрост.
Біла потвора