На лезі клинка. Джо Аберкромби
Читать онлайн книгу.
такий же вираз мав Джезаль, коли оглядав коня перед покупкою: обережний, уважний, пильний і навіть трохи зневажливий.
– Схоже, навіть садівники мають прекрасно пошиті мундири.
Джезаль майже не сумнівався, що його образили, але він був надто зайнятий вигадуванням дотепів, щоб приділяти цьому зайву увагу. Він зрозумів, що пора щось сказати, бо інакше доведеться провести весь день у ніяковій тиші, тож він розкрив рота і поклався на удачу.
– Перепрошую, якщо я здався вам приголомшеним, але майор Вест геть непривабливий чоловік. Тож хіба я міг очікувати, що його сестра виявиться такою кралею?
Вест пирхнув від сміху. Його сестра вигнула брову і почала рахувати бали, загинаючи пальці.
– Трохи образливо для мого брата, що добре. Трохи кумедно, що теж добре. Чесно, що тішить, і надзвичайно приємно для мене, що, звичайно, прекрасно. Хоч і сказано трохи запізно, але загалом варте мого очікування. – Вона поглянула Джезалю в очі. – Може, друга половина дня і не мине намарно.
Джезаль сумнівався, чи сподобалось йому останнє зауваження і те, як вона на нього дивиться, але йому подобалось дивитися на неї, тож він був ладен і надалі все їй вибачати. Жінки, яких він знав, особливо вродливі, рідко говорили щось дотепне. Він припускав, що їх просто вчили посміхатися, кивати і слухати, поки розмовляють чоловіки. Загалом Джезаля такий стан справ влаштовував, але сестрі Веста личила кмітливість, і тим вона його неабияк зацікавила. Арді, безумовно, не була товстою чи сварливою – тут сумнівів не залишалось. А щодо вульгарності, то хіба вродливі люди можуть бути вульгарними? Вони просто… незвичайні. Він почав міркувати про те, що друга половина дня, як вона сказала, можливо, мине і не марно.
Вест рушив до дверей.
– Схоже, мені пора залишити вас удвох, щоб ви могли спокійно одне з одного понасміхатись. Мене очікує лорд-маршал Бурр. Не робіть того, що не зробив би я, гаразд?
Зауваження, здавалось, стосувалося Джезаля, але Вест дивився на свою сестру.
– В такому разі нам дозволено все, що душа забажає, – зауважила вона, зустрівшись поглядом з Джезалем.
На своє здивування, він залився рум’янцем, як маленька дівчинка, кашлянув і втупився у свої черевики.
Вест закотив очі.
– Заради усього святого, – мовив він, зачиняючи за собою двері.
– Бажаєте випити? – запитала Арді, наливаючи у келих вино.
Наодинці із вродливою молодою жінкою. Хоча для Джезаля це і не було щось надзвичайне, проте він все одно почувався менш впевнено, ніж зазвичай.
– Так, дуже вам дякую.
Так, випивка – це саме те, що треба, щоб заспокоїти нерви. Вона подала йому келих і наповнила ще один собі. Він замислився, чи слід молодій дамі пити в цей час доби, але було би безглуздям про це говорити. Зрештою, вона ж не його сестра.
– Скажіть мені, капітане, звідки ви знаєте мого брата?
– Ну, він мій командир і ми разом фехтуємо. – Його мізки потроху відновлювали роботу. – Втім… ви це і так знаєте.
Вона всміхнулася йому.
– Звичайно, але моя гувернантка