Сицилієць. Маріо П’юзо
Читать онлайн книгу.
ворогами та зрадниками він міг бути безжальним, але ніколи не ображав їхньої чоловічої гідності тортурами та приниженням. А тоді зайшлося про історію трагедії в Портелла-делла-Джінестрі.
– Він ридав того дня, – мовив Пішотта. – Перед усією своєю бандою.
– Він не міг убити тих людей у Джінестрі, – сказала Марія Ломбардо.
Гектор Адоніс заспокоїв її:
– Ми всі це знаємо. Він змалку був такий м’який. – Професор розвернувся до Майкла й сказав: – Турі любив книжки – я думав, він стане поетом або вченим. Він був норовистий, але жорстоким ніколи не був, то була невинна лють. Він ненавидів несправедливість, ненавидів брутальність, з якою карабінери поводяться з бідними, та їхню улесливість щодо багатіїв. Навіть у дитинстві він обурювався, почувши про фермера, що не міг лишити собі зерно, яке він виростив, пити вино, яке приготував, їсти свиней, яких зарізав. І все одно був ніжним хлопчиком.
Пішотта зареготав.
– Тепер він не такий уже й ніжний. А тобі, Гекторе, годі вдавати маленького вчителя. У сідлі ти такий же чоловік, як і кожен із нас.
Гектор Адоніс суворо глянув на нього.
– Аспану, – мовив він. – Твої дотепи нині не на часі. Пішотта із запалом відповів:
– Коротуне, ти що, думаєш мене налякати?
Майкл відзначив, що Пішотту називають Аспану і що між цими двома чоловіками вкорінилася неприязнь. Це було помітно з постійних зауважень Пішотти щодо зросту іншого, і з суворості, з якою до нього говорив Адоніс. Насправді в повітрі між ними всіма вирувала недовіра; здавалося, що інші тримаються на відстані від Стефана Андоліні, а мати Ґільяно немовби нікому повністю не довіряла. І все одно, поки ніч ішла своїм ходом, ставало зрозуміло, що всі вони люблять Турі.
Майкл обережно мовив:
– Турі Ґільяно написав «Заповіт». Де він зараз?
Запанувала довга мовчанка, усі пильно дивилися на Корлеоне. Їхня недовіра раптово впала й на нього.
Нарешті заговорив Гектор Адоніс:
– Він почав його писати за моєю порадою, і я йому допомагав. Кожну сторінку підписав Турі. Усі таємні змови з доном Кроче, з урядом Рима й остаточна правда про Портелла-делла-Джінестру. Якщо його оприлюднити, уряд точно не втримається. Це останній козир Ґільяно, який він розіграє, якщо дійде до найгіршого.
– Тоді сподіваюся, що він у вас надійно схований, – сказав Майкл.
– Так, дон Кроче хотів би накласти на нього руки, – зазначив Пішотта.
– Ми все влаштуємо, – мовила мати Ґільяно, – у належний час «Заповіт» доправлять до тебе. Можливо, ти зможеш відіслати його до Америки разом із дівчиною.
Майкл здивовано подивився на них.
– З якою дівчиною?
Усі відводили очі чи то зі страху, чи то із сорому. Знали, що це неприємна несподіванка, і боялися його реакції.
Відповіла жінка:
– Нареченою мого сина. Вона вагітна. – І, звертаючись до інших: – Вона нікуди не подінеться. Візьме він її чи ні? Нехай зараз скаже.
Хоча Марія Ломбардо