Данило Галицький. Мария Згурская
Читать онлайн книгу.
обстановка в Галичі залишалася неспокійною, за відсутності твердої руки бояри вели нескінченні чвари. Самі Ігоровичі незабаром посварилися і почали переділ здобичі: Роман Ігорович за допомогою Святослава вигнав Володимира. Андрій розпорядився, щоб узурпатора схопили й доправили до двору. Угорський воєвода Бенедикт Бора напав на Романа в лазні, де той не зміг чинити гідного опору, відправив його до Угорщини і сам став управляти Галичем. Правління його описується як на рідкість безсоромне та аморальне. Ймовірно, саме тому Ігоровичам вдалося повернути собі владу. Цього разу вони за угодою поступилися князюванням в Галичі старшому брату Володимиру. А через якийсь час Ігоровичі, ймовірно, вступили в конфронтацію з впливовими галицькими боярами і вирішили зміцнити свою владу, усунувши призвідників смут. Серед них був і їх благодійник Володислав, і саме він своєчасно довідався про цей підступний план. Проте, якщо вірити Галицько-Волинському літопису, Ігоровичі змогли влаштувати боярам криваву лазню, хоча кількість загиблих бояр – близько п’ятисот – явно перебільшена. Сподвижники Володислава вчасно втекли з Галича. Троє галицьких бояр – Володислав, Судислав та Пилип – вирушили до Угорщини до короля Андрія. Вони нагадали йому про його обіцянку захистити права нащадків Романа, кажучи такі слова: «Дай нам отчича нашого Данила, ми підемо з ним і відберемо Галич в Ігоровичів». Андрій вважав, що час юнакові відвойовувати спадщину, і дав йому сильне військо. Заправляв опальними боярами Володислав, він умовив Данила, якому в ту пору було близько дев’яти років, скористатися нагодою і відібрати в Ігоровичів усі міста. Військо насамперед підійшло до Перемишля, де правив Святослав Ігорович. Городянам він був не милий, тому вони видали його угорцям і добровільно перейшли під руку Данила. Звенигородці зачинили ворота перед угорським військом і відчайдушно чинили опір, покликавши на допомогу половців. Союзниками угорців і Данила виступили дружини його братів Василька та Олександра, луцький полк і польський загін, присланий Лешком. Битва під стінами Звенигорода була навальною, її можна назвати розміном фігур: обидві сторони зазнали приблизно однакових утрат, і захисники знову сховалися за стінами. Проте нападникам пощастило взяти в полон звенигородського князя Романа Ігоровича, який не наважився залишатися в обложеному місті й вирушив до Києва просити допомоги у князя Всеволода Святославича. Після полону князя городяни вступили в переговори і, врешті-решт, здали місто. Тепер шлях молодого спадкоємця пролягав до Галича. Чутки про військові успіхи Данила дійшли до галицького князя, більше того, настрої в місті були не на його користь. Криваві дні правління батька Данила забулися, і народ із захопленням чекав появи спадкоємця. Володимир Ігорович утік разом зі своїми прихильниками, і Данило безперешкодно в’їхав у місто. Бояри, здавалося, забули колишні чвари і посадили Данила на батьківський стіл у соборній церкві Св. Богородиці, так само одностайно вони вирішили