Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Читать онлайн книгу.
та інтерпретаційних рамок її обговорення та подальшому функціонуванні в культурному, науковому та політичному просторі України, на загальному контексті її обговорення, контексті, який, у свою чергу, транслювався в тексти і далі – дії політиків, громадських діячів, науковців.
Складнощі усвідомлення: контексти
Усвідомлення культурного і суспільно-політичного контексту реконструкції та функціонування образу голоду 1932—1933 років в дискурсивних і політичних практиках 1990—2000-х років варто вважати ключовим чинником для розуміння характеру і спрямованості, пізнавальних та пояснювальних можливостей цієї реконструкції.
Передусім варто зауважити, що спокійний та «безпристрасний» науковий аналіз проблематики, пов’язаної з голодом 1932—1933 рр., у самій Україні ускладнюється тим, що тут переплітаються політичні інтереси, ідеологічні стереотипи, моральні і моралістичні конотації, амбіції окремих людей (політиків, суспільних діячів, науковців), політичних і соціальних груп58. Голод 1932—1933 рр. був і залишається невід’ємною частиною внутрішньополітичних дискусій. Наприкінці 1980-х – початку 1990-х тема голоду 1932—1933 рр. використовувалась для дискредитації частини тодішніх політичної та державної еліт, вирощених ще тим режимом, що мав нести відповідальність за голод (цим же можна пояснити і достатньо «стримане» ставлення тодішньої влади до цієї проблеми, і звинувачення на її адресу з приводу такої стриманості). Упродовж 1990-х успадковані Україною номенклатурні державні еліти у свою чергу використовували тему для власної легітимації шляхом встановлення та регламентації державних комеморативних практик.
Тема надалі є надмірно політизованою й побутує як досить активна складова політико-ідеологічного дискурсу. Починаючи з 2005 р. вона стала не лише об’єктом, а й інструментом певного варіанту державної історичної політики та політики пам’яті, засобом інтенсивного нав’язування суспільству єдиної офіційної версії подій 1932—1933 років, яка має претензію на істину. Навіть більше, в 2006—2008 рр. спостерігалися спроби легітимувати цю версію на законодавчому рівні та запровадити заборонні і каральні санкції за відхилення від неї. Офіційна версія події була закарбована у спеціальному меморіальному законі.
Сама тема – масштаби та обставини лиха, масова мученицька загибель кількох мільйонів населення на власній території у мирний час, з ще не з’ясованими біологічними, соціальними і соціально-психологічними наслідками59, важко піддається усвідомленню як предмет суто академічних дискусій, особливо в ситуації, коли кон’юнктура творення образу постраждалої нації та поточні політичні дискусії закликають пояснювати сьогоднішні негаразди чинниками вісімдесятилітньої давності і шукати винуватців трагедії серед сучасників. Голодомор став зручною і універсальною формулою, якою можна пояснити все – від невдалих реформ до корупції, від неспроможності еліт до байдужості і пасивності населення.
Тим часом
Авторові неодноразово доводилося обговорювати проблему голоду 1932— 1933 років з дуже різними людьми: професійними істориками, політиками, бізнесменами, освітянами, таксистами, випадковими попутниками в поїздах і літаках тощо. Незалежно від того, виникала розмова спонтанно чи була предметом цілеспрямованого «інтерв’ю», майже щоразу емоційна напруга розмов виходила за рамки невимушеної бесіди про погоду.
Зрозуміло, припущень (які власне формулюються як директивні висновки) щодо наслідків голоду 1932—1933 років зокрема і «злочинів комунізму» взагалі не бракує, особливо на рівні публіцистики та метафоричних вправ. Найпопулярнішими ідеологемами можна вважати ті, що пояснюють сучасні негаразди «генетичними втратами» 1930-х років.