Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Читать онлайн книгу.
діяла група істориків-ентузіастів теми (С. Кульчицький, В. Марочко, О. Веселова) – вони часом безпосередньо впливали на процес підготовки державних документів. У жовтні 1998 р. була ухвалена спеціальна постанова уряду про 65-ту річницю голоду 1932—1933 рр.77, яка містила доволі стандартний набір заходів, що мало відрізнявся від тих, які пропонувалися на 60-річчя трагедії.
У листопаді 1998 р. президент України Л. Кучма підписав спеціальний указ, який встановлював День пам’яті жертв голодоморів78 – щорічно четверта субота листопада. Тут містився певний парадокс – при тому, що сам Л. Кучма звертався до «питань історії» винятково з прагматичних мотивів, саме він спричинився до встановлення офіційної комеморативної дати, надзвичайно важливої для легітимації в суспільній свідомості та офіційних ідеологічних практиках голоду 1932—1933 років як загальнонаціонального символу.
У жовтні 2000 р. Л. Кучма вніс зміни в цей указ – дату було перейменовано на День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. У липні 2004 р. Л. Кучма ще раз змінив її назву на День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій79.
Упродовж наступних п’яти років ситуація дещо змінилася: загострення внутрішньополітичної боротьби змусило президентське оточення приділяти більше уваги ідеологічній легітимації влади за рахунок експлуатації конструкції, яку зазвичай називають «національною ідеєю», але мають труднощі з її чітким формулюванням. Голод 1932—1933 років на початку 2000-х був одним із важливих елементів цієї ідеї.
У лютому 2002 р. (рік парламентських виборів, які розглядалися як проба сил перед президентськими виборами 2004 року) Л. Кучма підписав указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні». Цей документ надзвичайно цікавий тим, що, з одного боку, він детально відтворював усі ритуальні комеморативні практики, запроваджені в попередні роки, а з іншого – містив стандартну бюрократичну риторику80, спрямовану на «перекодування» символічного дійства та перехоплення ініціативи в опозиції81. 6 грудня 2002 р. Л. Кучма видав розпорядження «Про додаткові заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні» – йшлося про багато речей – від розробки щорічного офіційного ритуалу відзначення Дня жертв голодомору до створення спеціального центру, від законопроекту щодо «оцінки» Голодомору до спорудження у Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.82 Більша частина пунктів розпорядження не була виконана.
У листопаді 2002 року Верховна Рада відгукнулася на 70-ту річницю події, ухваливши постанову «Про 70-ті роковини голодомору в Україні». Перший варіант постанови, запропонований депутатом від «Нашої України» М. Жулинським, містив технічний перелік завдань різним органам влади.
Другий варіант, поданий вже у співавторстві зі спікером В. Литвином і депутатом від «Блоку Юлії Тимошенко» О. Білорусом, виглядав набагато радикальніше. Зокрема, з’явилась
Постанова Кабінету Міністрів України «Про 65-ті роковини голодомору в Україні» № 1696 від 26 жовтня 1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/1696-98-п
Указ Президента України «Про встановлення Дня пам’яті жертв голодоморів» № 1310/98 від 26.11.1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/131 о/98 (дата звернення 31 березня 2008 р.
Там само.
Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні: указ Президента України від 20 березня 2002 р. № 275/2002 // Урядовий кур’єр. – 2002. – 29 березня.
Документ має доволі докладні вказівки щодо організації заходів, навіть до таких деталей, як покладання квітів до пам’ятників, пам’ятних знаків і
Було навіть проведено конкурс проектів (архітектурних і скульптурних) – про смаки не сперечаються, але на загал естетична складова запропонованих проектів викликала щонайменше сумне здивування.