Поїзд о 4.50 з Педдінгтона. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
анонімне. Якби він убив її там, де вона жила або просто перебувала, хтось міг би помітити, як він прийшов або пішов. Або якби він запросив її поїхати з ним кудись на природу, хтось би запам’ятав номер і марку його автомобіля. Але поїзд заповнений незнайомими людьми, які їдуть невідомо куди, і там майже ніхто нікого не знає. А в приміському поїзді, переконавшись, що він сам-один із нею у вагоні, задушити її було надзвичайно легко, а надто якщо він точно знав, що робитиме далі. Він знав – він мусив знати – усе про Резерфорд-Хол, про його географічне розташування, про його незвичайну усамітненість – такий собі острів, оточений залізничними коліями.
– Саме так воно там і є, – сказала Люсі. – Це анахронізм із минулого. Гамірне міське життя буяє навколо, але не зачіпає його. Уранці туди навідуються торговці, ото й усе.
– Отже, ми припускаємо, як ви сказали, що вбивця навідався до Резерфорд-Холу вночі. Було вже поночі, коли тіло скотилося з насипу, і навряд чи хтось міг натрапити на нього до наступного дня.
– Справді, не міг.
– Отже, вбивця туди з’явився. Як саме? Приїхав на машині?
Люсі замислилася.
– Там є занедбана дорога, попід стіною фабрики. Він, певно, приїхав тією дорогою, завернув під аркою залізничного мосту й опинився на території маєтку. Потім переліз через паркан і пішов попід насипом, знайшов труп і переніс його до машини.
– А потім, – продовжила її думку міс Марпл, – він відвіз його в те місце, яке обрав заздалегідь. Він усе обміркував, можна не сумніватися. І не думаю, – я вже про це сказала, – що він вивіз його з Резерфорд-Холу, а якщо й вивіз, то десь недалеко. Найімовірніше, він закопав його десь там, принаймні, так мені підказує логіка.
Вона подивилася на Люсі.
– Певно, що так, – сказала Люсі, трохи поміркувавши. – Але це було б для нього не так легко, як здається.
Міс Марпл ствердно кивнула головою.
– Він не міг закопати його в парку. То була б надто важка робота й надто помітна. Хіба що в такому місці, де земля вже перекопана.
– Можливо, городець біля кухні, але там зовсім близько будиночок садівника. Правда, садівник старий і глухий – а проте його присутність могла б становити ризик.
– Там є собака?
– Ні, немає.
– Тоді він міг заховати труп у якомусь сараї або прибудові.
– Так і справді було б для нього простіше й швидше… Там багато старих будівель, якими тепер не користуються. Напіврозвалені свинарні, склади збруї, майстерні, до яких ніхто й близько не підходить. Або він міг викинути тіло в хащі рододендронів чи кущів.
Міс Марпл кивнула головою.
– Атож, я думаю, це набагато ймовірніше.
У двері постукати, і похмура Флоренс увійшла з тацею в руках.
– Це добре, що у вас гості, – сказала вона міс Марпл. – Я спекла свої особливі тістечка, які ви колись дуже любили.
– Флоренс завжди частувала мене надзвичайно смачним печивом до чаю, – сказала міс Марпл.
Задоволена