Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
про озеро Карсон, куди вона часто ходила поплавати дівчинкою. Під перше серпня те озеро було теплим, наче ванна… Але потім ти потрапляєш у якийсь холодний бакай і проймаєшся трепетом від несподіванки й насолоди. Ось лишень тобі було тепло, а вже наступної миті температура різко впала на двадцять градусів нижче твоїх стегон. Мінус насолода, саме так Патті почувалася тепер – так, ніби вона щойно втрапила в якийсь холодний бакай. Тільки цей холодний бакай знайшовся не нижче її стегон, остуджуючи її довгі ноги дівчини-підлітка в чорній глибині озера Карсон.
Цей містився довкола її серця.
– Стенлі? Стене?
Цього разу вона зробила більше, ніж поцокотіти нігтиками. Вона постукала в двері. Коли відповіді так і не надійшло, вона почала в них гатити.
– Стенлі?
Її серце. Її серце вже не перебувало в її грудях. Воно билося їй у горлі, утруднюючи дихання.
– Стенлі!
У тиші, що запала після її крику (а сам звук власного голосу, що кричить тут, менш як за тридцять футів від того місця, де вона прихиляє голову, лягаючи спати, налякав її ще дужче), вона почула звук, що звів паніку від підніжжя сходів її мозку нагору, немов якусь незвану гостю. Такий насправді дрібненький звук. То був звук скрапуючої води. Кап… пауза. Кап… пауза. Кап… пауза. Кап…
Вона немов побачила ті краплі, як вони формуються на писку крана, зростають там, товстішають там, вагітніють там, а потім відпадають: кап.
Усього лиш цей звук. Жодного іншого. І вона раптом, нажахана, сповнилась впевненості, що це Стенлі, не її батька, вразив цього вечора інфаркт.
Зі стогоном, вона вхопилася за кришталеву дверну ручку й крутнула її. Але двері, тим не менш, не поворухнулись: їх було замкнено. І раптом Патті Юріс у блискавичній послідовності збагнула трійцю ніколи: Стенлі ніколи не приймав ванну так рано ввечері, Стенлі ніколи не замикав цих дверей, хіба що коли користувався унітазом, а від неї Стенлі взагалі ніколи не замикався.
Чи можливе таке, нестямно чудувалася вона, – підготуватися до інфаркту?
Патті облизнула собі губи – це видало у неї в голові звук, ніби дрібнонаждачним папірчиком провели по якійсь дошці – і знову погукала чоловіка на ім’я. І знову звідти не було відповіді, крім того самого розміреного, неквапного крапання з крана. Патті опустила очі й побачила, що все ще тримає в одній руці бляшанку пива «Діксі». Вона тупо витріщилася на неї, серце скакало кроликом у неї в горлі; Патті витріщилася на неї так, немов до цієї хвилини ніколи в житті не бачила пивної бляшанки. І дійсно, схоже було, що ніколи, чи принаймні ніколи такої, як ця, тому що коли Патті моргнула, та перетворилася на телефонну слухавку, таку чорну й загрозливу, наче якась змія.
– Чим можу допомогти вам, мем? Маєте якусь проблему? – прошипіла до неї та змія. Патті торохнула нею, кинувши на важільці, і відступила назад, розтираючи руку, в якій її була тримала. Вона озирнулась довкола й побачила, що знову опинилася в кімнаті