Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
титульним блоком газети волав заголовок: «ДАЛЛЕС ОБІЦЯЄ В РАЗІ НЕОБХІДНОСТІ ПОСЛАТИ АМЕРИКАНСЬКІ ВІЙСЬКА ДО ЛІВАНУ!» Там була також фотографія Айка, який ручкався з якимсь арабом у Трояндовому садку244. Бенова мама казала, що, коли країна у 1960 році вибере в президенти Х’юберта Гамфрі, справи, можливо, підуть краще.245 Бен непевно собі уявляв, що зараз у них триває щось таке, що називається рецесією, і його мама побоюється, що її можуть звільнити з роботи.
Трохи менший заголовок повідомляв на нижній частині шпальти: «ПОЛІЦІЯ ПРОДОВЖУЄ ПОЛЮВАТИ НА ПСИХОПАТА».
Бен штовхнув великі двері бібліотеки і виступив надвір.
Край хідника там була поштова скринька, Бен виловив листівку з-під задньої обкладинки книжки і вкинув її до скриньки. Коли листівка висковзала з його пальців, він відчув, як у нього трішки пришвидшилося серцебиття. «А що, як вона дізнається, що це від мене, якимсь чином?»
«Не будь ідіотом», – відгукнувся він, трохи стривожений тим, якою хвилюючою йому здалася та думка.
Він рушив далі по Канзас-стрит, не уявляючи собі, куди прямує, та й зовсім не задумуючись про те. У голові йому почала формуватися певна фантазія. Там до нього підійшла Беверлі Марш, сіро-зелені очі широко розплющені, її золотаво-руде волосся зав’язане позаду в хвостик. «Я хочу поставити тобі одне запитання, Бене, – промовила ця уявна дівчина в його голові, – і ти мусиш присягнути, що скажеш мені правду. – Вона показала листівку. – Оце ти написав?»
Жахлива це була фантазія. Це була чудесна фантазія. Він хотів, щоб вона припинилася. Він хотів, щоб вона ніколи не припинялася. У нього знову почало палати обличчя.
Бен ішов і марив, пересовуючи взяті в бібліотеці книжки з руки на руку, він почав насвистувати. «Можливо, ти подумаєш, що я жахлива, – сказала Беверлі, – але я хочу тебе поцілувати». – злегка розкрилися її губи.
Власні губи Бена зненацька пересохли, ніяк стало свистіти.
– Мені здається, я теж хочу тебе поцілувати, – прошепотів він і вишкірився в дурнуватій, запаморочливій і абсолютно чудовій усмішці.
Якби він уже тоді поглянув перед собою на хідник, то побачив би, що навкруг його власної виросли ще чиїсь три тіні; якби він слухав, то почув би, як цокотять підківки Віктора в той час, як той з Ригайлом і Генрі його оточують. Але Бен нічого не бачив і не чув. Бен перебував далеко звідти, відчуваючи, як губи Беверлі ніжно притискаються до його губ, здіймаючи боязкі руки, щоби торкнутися ірландського полум’я її волосся.
9
Як багато й інших міст, малих та великих, Деррі не знало генерального планування – воно просто росло, як Топсі246. Щонайперше, планувальники міст ніколи б не поставили його там, де воно виросло. Середмістя Деррі містилося в долині, сформованій річкою Кендаскіґ, яка текла через діловий район по діагоналі з південного заходу на північний схід. Решта міста спиналася на схили довколишніх пагорбів.
Долина,
John Foster Dulles (1888—1959) – держсекретар в адміністрації президента-республіканця Айзенгавера, якого американці фамільярно називали Айком; Rose Garden – закладений 1902 р. невеличкий садок 38 х 18 м при західному крилі Білого Дому, де зазвичай відбуваються неформальні зустрічі президента США.
Hubert Humphrey (1911—1978) – сенатор-демократ від Міннесоти, 1960 р. програв внутрішньопартійні праймеріз Джону Кеннеді в номінації на президента, пізніше був віце-президентом в адміністрації Ліндона Джонсона (1965—1969).
Ідіома, що означає не знати свого минулого, жити навмання; походить від персонажа в романі Гарріет Бічер Стоу (1811—1896) «Хатина дядька Тома» (1852), дівчинки-рабині на ім’я Топсі, яка на запитання «хто твої батьки? скільки тобі років?» зазвичай відповідає: «Гадаю, я просто росту».