Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда
Читать онлайн книгу.
замість того, щоб образиться і відповісти настільки ж гарячково, Василь задумливо почухав підборіддя. – А знаєте, братці, справді тенькнуло щось в душі. Навіть дивно… Та тобі, Степане, що за клопіт? У Тараса – Ребекка є, у тебе – Аревік. То чого б і мені не позалицятися до когось? Вік парубкувати чи що? – і додав з усмішкою: – Тим паче, вона тепер зовсім не замурзана. А волосся – що промені сонячні…
– Це ти з-під хмар розгледів? – хмикнув Небаба.
– Ні, зараз бачу…
Побратими дружно простежили за поглядом Василя і побачили полонянку, що неспішно йшла від річки.
Занадто простора сорочка козака, перетягнута в поясі, сплетеним із трав перевеслом, не висіла на ній безформним лантухом, а вигідно підкреслювала тонкий стан і стрункі стегна дівчини. Відмите до кольору стиглої соломи довге і пишне волосся вона заплела в товсту косу, але не сховала її за спину, а навмисне перекинула вперед, додатково натягуючи лляну тканину на грудях. Від чого ті здавалися набагато більшими і привабливішими. А туго затягнута на талії сорочка не тільки підкреслювала дивовижну стрункість дівчини, але й дозволила трохи вище припідняти поділ і оголити круглі коліна юної спокусниці.
Що ж, тепер і у найзапеклішого злостивця і пліткаря не повернувся б язик назвати її замазурою. До вогнища підходила справжня красуня, котра чудово знала собі ціну, а також – слабкості чоловіків і вміла привертати до себе увагу.
Задоволена зробленим враженням, Галлія зупинилася, не доходячи кількох кроків до вогнища, і вклонилася Тарасові.
– Що ще накажеш, отамане? Вірна раба чекає слова свого пана і повелителя.
Голос у бусурманки був подібний до дзюркотливого струмка і не потребував жодних додаткових чар, щоб три парубки на якийсь час оніміли. І якщо б шаманка захотіла порушити клятву, підходящого моменту годі й шукати. Зараз воїни були цілковито у владі її жіночих чар.
Галлія обвела парубків переможним поглядом, а потім несподівано почервоніла і пирснула в кулачок, дивлячись на Орлова.
Її сміх у першу чергу вивів із заціпеніння Небабу. Степан ляснув себе по чолі і швидко став до дівчини боком.
– От йолоп… – прошепотів збентежено. – Гм… незручно вийшло. Не міг відразу зміркувати, що вона теж крізь морок бачить… – потім потер задумливо перенісся і теж усміхнувся. – А й нехай… Я ж не навмисно. Сподобається, значить, так тому і бути… І ніякий конфуз не зашкодить.
– Що ти там шепочеш? – отямився і Куниця. – Чи не заклинання від пристріту і привороту?
– Не звертай уваги… – відповів той, бочком підбираючись до черезсідельної суми і поспішно витрушуючи з неї запасні шаровари. – Займися краще вечерею. Я – купатися йду. Теж хочу бути чистим і гарним…
– Ну, для цього однієї води малувато… – розсміявся Василь, і Степан, що саме зібрався попередити опричника про деякі проблеми з одягом, сердито сплюнув і пішов до річки.
– Накажеш дичину запекти? – підійшла ближче до багаття Галлія.
– Е,