Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс Лавкрафт
Читать онлайн книгу.
Після цього Сарджент виволік із салону пакети з поштою та газетами і пішов у фойє готелю, тоді як пасажири – та ж трійця, яку я мав можливість спостерігати вранці у Ньюберіпорті – почовгали до тротуару й обмінялися кількома гортанними словами з неробами, котрі стояли там, причому те, що мені вдалося почути з їхніх реплік, ніяк не було схоже на англійську мову. Я піднявся в салон і зайняв те саме місце, на якому їхав сюди. Проте ще до того, як мені вдалося там влаштуватися, знову з’явився Сарджент, узявся щось бурмотіти своїм хрипким, надтріснутим і загалом доволі мерзенним голосом.
Як незабаром з’ясувалося, мені страшенно не пощастило. За його словами, щось трапилося з двигуном: поки їхав із Ньюберіпорта, все начебто було гаразд, а тепер він чхає і не заводиться, тому поїхати цим автобусом до Архема не вдасться. На жаль, швидко відремонтувати його немає можливості, а крім нього, в місті зараз немає жодного вільного транспорту, яким можна не те що до Архема дістатися, а й узагалі кудись виїхати за межі Інсмута. Сарджент ще якийсь час бідкався, проте мені не залишалося нічого іншого, як заночувати в заїзді Джілмена. Хтозна, може, мені вдасться домовитися про прийнятну ціну за номер, однак це і справді залишалося єдиним, що я міг вчинити в цій ситуації.
Охоплений гіркою тугою від такого несподіваного краху всіх моїх планів і відчайдушно ненавидячи саму думку про те, що доведеться заночувати в цьому затхлому, напівтемному місті, я зійшов із автобуса і знову увійшов у вестибюль готелю, де похмурий і доволі дивний нічний клерк поінформував мене, що я можу зупинитися в номері 428.
Він містився на передостанньому поверсі і, за його словами, був достатньо просторим, ціна зовсім невисока, всього долар за добу.
Пригнічуючи в собі всі спогади про те, що мені довелося почути у Ньюберіпорті про цей готель, я розписався в книзі для гостей, заплатив долар і дозволив портьє віднести свою валізу. Після цього й сам поплентався вслід за понурим слугою нагору, подолавши три прольоти сходів, що дуже скрипіли, і пройшовся запилюженими коридорами, в яких, як мені здалося, не помічалося жодних ознак життя. Кімната, що призначалася мені, виявилася вельми аскетичною – з найпростішими дешевими меблями та двома вікнами, що виходили на доволі темний, облямований невисокою цегляною стіною внутрішній дворик. Трохи вище панорама тяглася в західному напрямку старих дахів, а за ними на відстані маячили простори заболоченої сільської місцевості. У дальньому кінці коридора розмістилася лазничка – гнітюче, мало не античних часів приміщення зі старомодним мармуровим умивальником, бляшаним обігрівачем, тьмяною електричною лампою та поцвілими дерев’яними панелями, що ледь прикривали водогінні труби.
Оскільки було ще не темно, я знову вийшов на майдан і озирнувся в пошуках місця, де можна було б повечеряти, як і раніше помічаючи на собі вкрай недружні погляди тутешніх зівак. З урахуванням того, що крамниця знайомого бакалійника була вже зачинена, мені довелося