Поклик Ктулху. Говард Филлипс Лавкрафт
Читать онлайн книгу.
незвичайний предмет плавно увійшов у поле мого зору. Величезний, що нагадує Падифема, й усім своїм виглядом викликає почуття відрази, він кинувся, наче чудовисько із жаских снів, до моноліту, обхопив його гігантськими лускатими руками та схилив до постаменту свою огидну голову, вичавлюючи із себе при цьому якісь ритмічні звуки, що не піддаються опису. Мабуть, у ту мить я й з’їхав із глузду.
Майже не пам’ятаю свого божевільного підіймання на шпиль скелі та повернення до покинутого човна – ці дії я вчинив в якомусь несамовитому маренні. Мені здається, що всю дорогу я не переставав співати, а коли у мене не залишалося сил для співу, брався бездумно реготати. У мене залишилися неясні спогади про сильну бурю, яка трапилася за якийсь час після того, як я дістався до човна; у будь-якому разі, можу сказати, що я чув гуркіт грому й інші звуки, які природа приносить лише в стані найбільшого шаленства.
Коли я повернувся з небуття, то виявив, що перебуваю в шпиталі міста Сан-Франциско, куди мене доправив капітан американського корабля, який підібрав мій човен у відкритому океані. Марячи, я дуже багато патякав, однак, наскільки збагнув, моїм словам не надали якоїсь ваги. Мої рятівники нічого не знали про жодне зміщення пластів суходолу в акваторії Тихого океану; тому я вирішив, що не варто переконувати їх у тому, у що вони все одно не змогли б повірити. Якось я знайшов одного знаменитого етнолога та здивував його несподіваною кількістю своїх запитань щодо стародавньої палестинської легенди про Даґона, Бога риб, але дуже скоро второпав, що мій співрозмовник безнадійно обмежений, тому облишив свої спроби щось у нього випитати.
Це трапляється вночі, особливо коли на небі стоїть опуклий спадистий місяць. Тоді я знову бачу цей предмет. Я пробував приймати морфій, проте наркотик дав лише тимчасовий перепочинок, а потім захопив мене в полон, зробивши рабом без будь-якого сподівання на звільнення. І зараз, після того, як я подав повний звіт, який стане джерелом інформації або, ймовірно, предметом презирливого зацікавлення міщан, мені залишається лише покласти цьому край. Я часто питаю себе: чи не було все, що сталося зі мною, справжнісіньким фантомом, всього лише химерним результатом діяльності хворого мозку в той час, як після втечі з німецького військового корабля я лежав у гарячці у відкритому човні під променями палючого сонця. Задаю собі це запитання, але відповіддю мені слугує реальне огидне бачення. Не можу думати про морські глибини без сіпання, яке викликають у мене безіменні істоти, які саме в цю мить, можливо, повзуть і важко ступають по слизькому морському дну, поклоняються своїм стародавнім кам’яним ідолам і вирізують власні огидні постаті на підводних гранітних обелісках. Мрію про той час, коли вони підіймуться над морськими хвилями, щоб схопити своїми смердючими кігтями та всуціль захопити залишки кволого, виснаженого війною людства, про час, коли суходіл сховається під водою, і темні океанські простори підіймуться серед вселенського непроглядного пекла.
Кінець близько. Я