Павло Тичина. Игорь Коляда
Читать онлайн книгу.
гармонию. И вот, когда мы пели песни, он подыгрывал на ней. Он научил нас петь украинские песни: «Ой, за гаєм, гаєм», «Тече річка невеличка», «У сусіда хата біла», «Сонце низенько», а из русских – «Хуторок» («За рекой на горе лес зеленый стоит»), а также «По синим волнам океана» – «запрещенную» песню, как он говорил нам таинственным голосом». «Мало тямлячи в каертоні, – писав син про батька, – він страшенно був засумував, як по дорозі в Нову Басань загубив цю магічну річ. Коли ж на весіллі закричали на все село кларнет, тромбон з барабаном та скрипкою – батько цілу ніч сидів на призьбі і все слухав. Ходив також батько і на іменини до Раковича (пана по сусідству) – послухати військову музику з Ко-зельця. Слух у батька був дуже тонкий. Це не тільки щодо співів. Було, увечері, на призьбі: а цить, Павлушо, он чугунка на Бобровицю їде, чуєш, як торохтить? Звичайно, я не міг так напружити слух, тим більше що Бобровиця від нас – 18 верстов».
Діти у Григорія Тичини від природи мали унікальний слух, були дуже голосистими, співучими. Батько і в цій сфері вишколював їх по-своєму. Він любив похвалитися перед гостями домашнім хором, та репетиції проводив оригінально. Як тільки приходив напідпитку, то навіть серед ночі будив дітей і примушував співати пісню «Тече річка невеличка», а сам диригував. У великій родині Григорія та Марії Тичин любили співати пісні українського народу. Із семи років кожен із синів уже допомагав батькові у церкві, співав у церковному хорі.
Вчитель – дяк Григорій Тимофійович – не був схожий на тих дяків, які вчили дітей по селах. Він мав талант педагога. Прищеплював учням високоморальні засади: доброту, чесність, правдолюбство, наполегливість у досягненні мети, любов до рідного краю, рідної мови і пісні. Він мав чудовий голос, а тому з учнями розучував, окрім духовних творів, народні пісні, колядки, веснянки». Годинами сидів маленький Павлусь на печі й слухав, як батько розповідає дітям урок. «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев’яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати», – пригадував згодом Павло Григорович.
Григорій Тимофійович, прагнучи дати синам освіту, влаштовував їх у церковні хори, що давало змогу навчатися в духовному училищі та семінарії, де учнів утримували за церковний кошт. «У отца много было нас, детей. Чтобы обучить всех в губернских школах – не хватало средств. Жалованье свое (60 рублей в год) надо было делить пополам с другим дьячком, присланным из Курской епархии… Не удивительно, что самая старшая сестра моя Ефросиния осталась без учения, малограмотной. Она нанялась служить у каких-то панов в Киеве. Старшего брата Михаила отцу удалось определить в Троицкий хор города Чернигова, и он уже учился в бурсе. Любимая моя сестра Поля – только еще кончала песковскую земскую школу, – и отец с матерью не знали, как