Чарівник країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Читать онлайн книгу.
з очей, чим неабияк здивувала маленького Тото, який ще довго гавкав їй услід, хоча досі навіть загарчати боявся. А от Дороті, яка знала, що перед нею – чарівниця, чогось подібного й очікувала і тому анітрохи не здивувалася.
Глава 3. Як Дороті опудала врятувала Опудала
Щойно Дороті лишилася на самоті, як відчула, що зголодніла. В буфеті вона знайшла хлібину, одрізала окраєць і намазала вершковим маслом. Поділившись поживою з Тото, вона взяла цебро й попрямувала до ручаю і там наповнила відро кришталево-чистою водою. А Тото тим часом гасав між деревами і гавкав на пташок. Дороті пішла його забрати і натрапила на диковинне дерево, з віття якого звисали соковиті плоди. Для доброго сніданку тільки їх і бракувало, тож Дороті набрала повну пелену.
Уже у хатині вони з Тото напилися досхочу прохолодної джерельної води, і дівчинка заходилася лаштуватися у довгу путь до Смарагдового міста.
Окрім платтячка, що було на ній, у Дороті була ще одна сукенка, яка висіла на кілочку поруч з її ліжком, і, на щастя, вона була випрана. То була картата бавовняна сукня в білу та блакитну клітинку, і хоча трохи й полиняла від прання, та все ще була чепурненька. Дороті, ретельно умившись, одягла свіжу сукню, а на голову – рожевий капелюшок від сонця, а стрічки зав’язала під підборіддям. А ще взяла кошик, поклала туди півхлібини й накрила згори білою серветкою. Потім подивилася на ноги – лишенько, які ж у неї старі й зношені черевики…
– Довгої дороги вони точно не витримають, Тото, – зітхнула вона.
А песик заглянув дівчинці в обличчя своїми чорними намистинами оченят й помахав хвостиком, ніби підтвердив, що добре її розуміє.
І тут Дороті помітила на ослоні срібні черевички, в яких раніше хизувалася Відьма Сходу.
– Цікаво, а чи підійдуть вони мені… Як ти гадаєш? Добрі черевички – найнеобхідніша річ у дорозі. А ці, схоже, ще довго не зносяться…
Вона скинула свої старі й примірила нові, срібні. Дивина – вони були по нозі, наче на неї шиті!
– Ну що ж, ходімо, Тото, – сказала дівчинка і взяла в руки кошик. – Підемо до Смарагдового міста, а там і попросимо Великого Оза повернути нас додому, до Канзасу… Згода?
Дороті замкнула двері на ключ і дбайливо сховала його в кишеньку сукні. Отак із Тото, що підтюпцем біг поруч, Дороті й вирушила в путь.
Звідси в різних напрямках вело кілька доріг, та знайти потрібну на роздоріжжі було просто, адже вона була вибру-у кована жовтою цеглою. І незабаром срібні черевички дівчинки вже жваво цокотіли по жовтій бруківці.
Яскраво сяяло сонечко, щедро співали пташки. І Дороті почувалася зовсім не так, як, здається, мала б почуватися маленька дівчинка, яку вітром занесло далеко від рідної домівки у краї чужі та невідомі.
Дороті була приємно вражена мальовничими краєвидами, що відкривалися довкола. Обабіч дороги тяглися охайні парканчики, під колір блакитного неба, за якими вид-нілися тучні лани та усіляка городина. Вочевидь, жвакуни були добрі хлібороби, от і врожаї у них були багаті. Час від часу вздовж дороги траплялися обійстя, і з осель виходили мешканці, щоб привітати Дороті, й низько