Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
кавалка, як майор застеріг:
– Стривай-но, спершу плесни в кружки ще потроху.
– Але ж товаришу майоре!..
– Відставити! На цьому літаку, зрештою, мені з екіпажем летіти, а ви, техніки, машинерію цю лише обслуговуєте.
– Товаришу майоре!..
– Сержанте, облиш! Ти ж особисто рівень спирту в каністрі перевірив, там ще й на наступний раз вистачить. І не тільки на наступний.
– Наступного разу вже не буде.
– Буде і наступний раз, все ще буде. Давай-но, розливай.
Випили по другій, знов закусили хлібом з маслом. Прожувавши свій кавалок, Осьмінін нарешті відкинувся на своєму стільці, крекнув і… зовсім несподівано заспівав трохи хрипким фальшивим баритоном:
– Придет война, и нас с тобой на плаху
В теплушках грязных вместе повезут.
И после первой атомной атаки
На поле труп обжаренный найдут.
И после первой атомной атаки…
Ошелешений Андрій не знав, що й подумати про таку поведінку начальства, тому лише розгублено мовчав. Мабуть, його реакція розвеселила майора, тому що він раптом перервав спів, посміхнувся і пояснив:
– Це до нас з поповненням осіннім лейтенантика молодого зеленого прислали, він навчив. Лейтенантик тільки після вузу, тамтешні студенти цю пісеньку придумали. Отож давай-но, сержанте, підтягуй приспів. Там усе дуже просто – два останніх рядки. Нумо давай знову!.. Для початку Осьмінін повторив перший куплет:
Придет война, и нас с тобой на плаху
В теплушках грязных вместе повезут.
И после первой атомной атаки
На поле труп обжаренный найдут.
Після чого вони вже удвох повторили:
– И после первой атомной атаки
На поле труп обжаренный найдут.
І далі:
– О нас с тобой грустить никто не станет,
Никто слезинки даже не прольет.
И только, может быть, весною ранней
Сквозь дырку в черепе травинка прорастет.
И только, может быть, весною ранней
Сквозь дырку в черепе травинка прорастет.
– Отака от пісенька, еге ж… «И только, может быть, весною ранней / Сквозь дырку в черепе травинка прорастет». Романтика війни, м-м-мать її!..
Не встиг Андрій навіть жодного слова вставити, як Осьмінін без жодного переходу прорипів голосом, абсолютно несхожим на його звичний баритон:
– Наші якусь особливу термоядерну бомбу випробували. Вже більше двох тижнів тому22. Результати, сержанте, я тобі прямо скажу – закачаєшся!.. Ти ж знаєш, я з фашистюгами повоювати встиг. Я бойовий офіцер-льотчик. Я таке бачив, що… А-а-а, все одно не розповіси. А тут!.. Можеш вірити, сержанте, можеш не вірити, це вже діло твоє. Але якщо ми цими бомбами термоядерними кидатися почнемо!.. А ми почнемо, почнемо неодмінно, я тобі прямо кажу!!!
Маються на увазі випробування першої радянської двоступеневої термоядерної бомби РДС-37, що відбулися на Семипалатинському ядерному полігоні 22 листопада 1955 року.