Тож новина про смерть Тедеску нарешті дійшла і до факультету.

      – Я шукаю асистентку містера Тедеску, – звернувся Дуґан до дівчини.

      Вона обернулась, і замість молоденької студентки Дуґан угледів перед собою жінку середнього віку. Шкіра на обличчі була напнута, як після пластичної операції, від чого її трикутна голова нагадувала череп, що малюють на пляшках з отруйними речовинами. Очі червоні, руки – наче схрещені кістки, згорнуті на тому місці, де мали б бути груди.

      – Міс Салінас – це я. Що вам потрібно?

      – Міс Салінас, я з ФБР. Можете приділити мені хвилинку?

      – О Господи! Декан щойно повідомив, що Ясон помер у Афінах. Ви знаєте, що трапилося?

      – Я хотів би поглянути на його кабінет.

      Салінас швидко роззирнулася навсібіч, немов сумніваючись, чи правильно вона робить, тоді дістала з кишені брелок і заходилася шукати потрібний ключ. Відімкнувши двері, вона жестом запросила його досередини.

      Дуґан обвів кабінет поглядом. На столі, крім бронзового бюста Зевса, не було нічого. На стіні праворуч висів великий портрет літнього чоловіка в академічній шапочці і мантії.

      – Це Ясон Тедеску?

      – Так.

      Жінка вийняла з кишені хусточку і стерла пилюку з позолоченої рами.

      Дуґан підійшов до стандартних розмірів картотеки, що стояла під стіною. Потягнув шухляду. Замкнена.

      – Відчиніть, будь ласка, – Дуґан показав на брелок, який жінка тримала в руці.

      – Там нічого немає.

      – Як так?

      – Від’їжджаючи до Греції, Ясон подарував усі свої роботи та особисті папери бібліотеці.

      – Я хочу сам пересвідчитися.

      Салінас заходилася перебирати ключі, знайшла потрібний, вставила в замок. Витягла всі шухляди. Вона мала рацію: там було порожньо.

      – Нам не сказали, від чого він помер.

      – Ви добре знали Тедеску?

      – Коли він перебрався сюди з Чиказького університету, я поїхала разом з ним.

      – Які у вас обов’язки?

      – Як асистентка я виконувала підготовчу роботу: допомагала збирати матеріал, друкувала завдання до іспитів, узгоджувала консультації.

      – У нього були улюблені студенти?

      Салінас дивилася кудись поза ним.

      – Єдиною, з ким у нього зав’язалися справді близькі стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.

      – Наскільки близькі?

      – Вона відвідувала його лекції. Крім того, Ясон був консультантом з навчальних питань і керівником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всі вистави з її участю, – Салінас говорила трохи крізь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.

      – І в чому проявлялася надзвичайність?

      – Коли вона виходила на сцену, інші актори відступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль і, здавалося, дійсно ставала персонажем, якого