Ім'я вітру. Патрик Ротфусс
Читать онлайн книгу.
звільнитись, але Квоут стояв за шинквасом, витягнувши руку, нерухомий, як сталь або камінь.
– Стійте! – владно пролунав Квоутів голос, запала тиша, і в ній його слова зазвучали різко й гнівно. – Я не допущу бійок між моїми друзями. Я й без того втратив їх удосталь. – Він поглянув на Хроніста. – Скасуй це, бо інакше я зламаю цю штуку.
Хроніст вражено завмер. Тоді його вуста беззвучно заворушились, і він із легким тремтінням відвів руку від кружала з тьмяного металу, що лежало на столі.
Баст розслабився і на мить безвільно, наче ганчір’яна лялька, повис на зап’ястку, який Квоут досі не відпускав, стоячи за шинквасом. Баст здобувся на кілька непевних кроків і сперся на шинквас. Квоут зміряв його довгим поглядом, а тоді відпустив зап’ясток.
Баст повалився на табурет, не зводячи очей із Хроніста. Рухався він обережно, як людина з незагоєною раною.
А ще він змінився. Очі, що стежили за Хроністом, не втратили своєї приголомшливої морської блакиті, але тепер вони були забарвлені рівномірно, як коштовне каміння або глибокі лісові озерця, а на місці його м’яких шкіряних чобіт з’явились елегантні роздвоєні копита.
Квоут жестом наказав Хроністові вийти вперед, а тоді повернувся й ніби навмання взяв два гранчаки й пляшку. Він поставив склянки, а тим часом Баст і Хроніст тривожно розглядали один одного.
– Отже, – розгнівано заговорив Квоут, – можна зрозуміти, чому ви обидва повелися саме так, але це аж ніяк не означає, що хтось із вас повівся добре. Тож ми цілком можемо почати заново.
Він глибоко вдихнув.
– Басте, дозволь мені відрекомендувати тебе Деванові Локісу, також відомому як Хроніст. Він, як визнають усі, чудовий оповідач, запам’ятовувач і записувач історій. А ще, якщо я раптом не з’їхав з глузду, успішний член Аркануму, щонайменше ре’лар, і один із, мабуть, сорока людей на світі, які знають ім’я заліза.
– Однак, – продовжив Квоут, – попри ці досягнення він, здається, не надто добре розуміється на житейських справах. Це показує те, що він украй нерозважливо здійснив майже безнадійний для себе напад на, як я здогадуюся, першого представника народу, якого йому пощастило побачити в житті.
Хроніст незворушно вистояв це представлення, дивлячись на Баста, як на змію.
– Хроністе, прошу вас познайомитися з Бастасом, сином Реммена, принцом Сутінків і Телвіт Мел. Найрозумнішим, себто єдиним учнем, якого я мав нещастя вчити. Чародієм, працівником шинку і, не в останню чергу, моїм другом.
За сто п’ятдесят років свого життя, якщо не згадувати про майже два роки під моєю особистою опікою, він примудрився не дізнатися кілька важливих речей. Ось перша з них: напад на члена Аркануму, якому вистачає майстерності зв’язати залізо, – це глупство.
– Він на мене напав! – із запалом промовив Баст.
Квоут холодно на нього поглянув.
– Я не казав, що це було без причини. Я сказав, що це було глупством.
– Я б переміг.
– Цілком можливо. Але ти постраждав