Таємничий острів. Жюль Верн
Читать онлайн книгу.
Ночівля на суходолі.
Щойно розвантажили пліт, Пенкроф заходився пристосовувати Комин під житло. Для цього він за допомогою піску, уламків скель, гілок та мокрої глини перегородив коридор, у якому гуляв наскрізний вітер. Тепер Комин був поділений на три-чотири помешкання, якщо так можна назвати темні лігва, що, мабуть, не задовольнили б навіть звіра. Але головне – там було сухо, а в центральній кімнаті можна було навіть стояти на повен зріст; чистий пісок вкривав долівку. Поки не знайдуть нічого кращого, вирішили пожити тут.
– Тепер наші друзі можуть повертатися, – сказав Пенкроф після завершення роботи. – Притулок готовий!
Залишалося тільки скласти з каміння пічку і приготувати вечерю. Це було неважко. Для цього придалися широкі плескаті брили, з яких у першому коридорі ліворуч злагодили непогану пічку. Тепло від неї мало обігрівати усі кімнати.
– У тебе є сірники? – спитав Герберт Пенкрофа.
– Авжеж, – відповів моряк. – Що б ми робили без сірників!
– Ну, ми могли б добути вогонь, як дикуни, тручи два дерев’яні цурпалки один об один.
– Що ж, мій хлопчику, спробуй! Подивимося, чи вийде в тебе що-небудь, окрім роздертих до крові рук.
– Але цей простий спосіб дуже поширений на островах Тихого океану.
– Згоден, – сказав моряк, – та думаю, що дикуни мають до цього особливий хист, та й дерево вони беруть не будь-яке. Я кілька разів безуспішно намагався добути вогонь таким способом і рішуче віддаю перевагу сірникам! До речі, де ж вони?
Пенкроф заходився обмацувати кишені в пошуках коробки із сірниками, з якою він, запеклий курець, ніколи не розлучався. Але її не було. Обдивившись іще раз усі кишені, він, нарешті, змушений був визнати, що коробка зникла.
– От халепа! – мовив він, розгублено дивлячись на товариша. – Я загубив сірники. Скажи, Герберте, чи немає у тебе сірників чи хоча б кресала?
– Ні, Пенкрофе!
Пенкроф похмуро мовчав. Він навіть не намагався приховати своєї досади. Герберт спробував утішити його:
– Можливо, у Наба, Сайруса Сміта або Ґедеона Спілета є сірники.
– Навряд, – відповів моряк, похитавши головою. – Наб і містер Сміт не палять, а Ґедеон Спілет, той, мабуть, викинув за борт гондоли все, опріч свого записника.
Так чи так, а до повернення Наба і кореспондента їм нічого не залишалося, як харчуватися сирими яйцями та черепашками.
Близько шостої години вечора, коли сонце вже сховалося за скелі, Герберт побачив Ґедеона Спілета і Наба. Вони поверталися вдвох. У юнака тужливо стислося серце. Погані передчуття моряка справдилися: Сайруса Сміта знайти не вдалося.
Кореспондент підійшов і всівся на уламок скелі. Утомлений і голодний, він не мав сил говорити. Набові очі, червоні й набряклі від сліз, красномовно свідчили, що він утратив останню надію.
Герберт запропонував кореспондентові й Набу по жмені черепашок. Проте убитий горем Наб, хоча від самого ранку не мав і ріски в роті, відмовився від їжі. Зате Ґедеон Спілет