Романи. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
Основну масу я зберігав у стодолі, але найбільшу частину, на жаль, утрачено. Хто ж може все це втримати вкупі! Але в стодолі залишилося ще дуже багато. Ну що, ти зможеш знайти наказ? – він знову звернувся до своєї дружини. – Тобі потрібна папка, на якій слово «землемір» підкреслено синім.
– Тут надто темно, – сказала жінка. – Я принесу свічку.
І вона вийшла з кімнати, переступаючи через розкидані на підлозі папери.
– Моя дружина для мене велика опора, – сказав староста, – у цій важкій канцелярській праці, яку, до того ж, потрібно виконувати лише поміж іншим. Щоправда, для писання в мене є помічник, учитель, але навіть і з ним ми не встигаємо завершити все, це просто неможливо, тому залишається багато невирішених справ, я їх зберігаю в тій скрині. – І він показав на іншу шафу. – А тепер, коли я хворію, нас просто завалило, – сказав він і втомлено, але гордо відкинувся на подушки.
– Може, я допоміг би вашій дружині в пошуках? – запропонував К., коли жінка повернулася зі свічкою і стала на коліна перед шухлядою, шукаючи наказ.
Староста з умішкою похитав головою:
– Я вже сказав, що не маю перед вами жодних службових таємниць, але дозволити вам порпатися в документах – це все-таки занадто.
У кімнаті стало тихо, було чути лише шарудіння паперу. Староста, можливо, навіть трохи задрімав. Тихенький стукіт у двері змусив К. озирнутися. Це були, ясна річ, помічники. Добре, що він їх зміг уже хоча б трохи виховати, і вони не ввалювалися відразу до кімнати, а шепотіли спершу крізь прочинені двері:
– Нам холодно на вулиці.
– Хто там? – злякано запитав староста.
– Це мої помічники, – сказав К. – Я не знаю, де мені залишити їх чекати, на вулиці надто холодно, тут вони будуть заважати.
– Мені вони не перешкоджатимуть, – доброзичливо сказав староста. – Нехай зайдуть. Зрештою, я їх знаю. Давні знайомі.
– Але мені вони заважають, – відверто сказав К., перевів погляд із помічників на старосту і назад і побачив, що в усіх трьох абсолютно однакові посмішки. – Та якщо ви вже тут, то заходьте й допоможіть пані дружині старости знайти папку, на якій слово «землемір» підкреслено синім.
Староста не заперечував. Те, що заборонялося К., дозволялося помічникам, і вони кинулися до паперів, хоча більше перевертали їх, аніж шукали, і поки один читав напис, другий видирав йому з рук аркуш. А жінка стояла на колінах перед порожньою шухлядою і, здається, припинила пошуки. У всякому разі, свічка стояла від неї досить далеко.
– Помічники, – сказав староста із задоволеною посмішкою, так, ніби все відбувалося згідно з його розпорядженнями, але ніхто про це не здогадувався. – Отже, вони вас обтяжують. Але ж це ваші власні помічники.
– Ні, – стримано відповів К. – Вони пристали до мене вже тут.
– Як це «пристали»? – сказав староста. – Ви маєте на увазі, що вам їх призначили?
– Саме так, призначили, – погодився К. – Але вони могли з тим же успіхом впасти з неба, таким