Романи. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
землемір, – сказала Ґардена. – Будь ласка, візьміть у шафі хустину і подайте мені, я хочу накритися нею. Не витримую під периною, не маю чим дихати.
І коли К. дав їй хустину, вона сказала:
– Подивіться, яка гарна хустина, хіба ні?
К. здалося, що це звичайнісінька вовняна хустина, з увічливості він доторкнувся до неї ще раз, але промовчав.
– Так, це гарна хустина, – сказала Ґардена і закуталася.
Вона лежала цілком спокійно, здавалося, зник увесь її біль, і вона навіть звернула увагу на своє розтріпане волосся. Сіла на ліжку й поправила пасма, що вибивалися з-під чепця. У неї було густе волосся.
К. нетерпляче сказав:
– Ви хотіли знати, пані господине, чи я вже підшукав собі інше житло?
– Я хотіла знати? – здивувалася шинкарка. – Ні, це якась помилка.
– Ваш чоловік щойно питав мене про це.
– Вірю, вірю, – сказала господиня. – Ми завжди сваримося. Коли я хотіла вигнати вас звідси, він упирався, а тепер я щаслива, що ви в нас мешкаєте, тому він намагається позбутися вас. Це звична історія.
– Отже, – сказав К. – Ви так різко змінили свою думку про мене? І все лише протягом однієї-двох годин?
– Я не міняла своєї думки, – відповіла господиня вже знову слабшим голосом. – Подайте мені вашу руку. Ось так. А тепер пообіцяйте мені повну відвертість, і я вам обіцяю те саме зі свого боку.
– Добре, – сказав К. – Хто починає?
– Я, – сказала господиня.
Здавалося, її пропозиція пояснювалася не так бажанням піти К. назустріч, як нетерплячкою заговорити першою.
Вона витягла з-під подушки фотографію і дала К.
– Подивіться на це, – сказала з проханням у голосі.
Щоб краще роздивитися, К. відступив на кухню, але й там нелегко було розгледіти щось на фотографії, бо вона вицвіла від старості, була пожмакана і заплямлена.
– Вона не в найкращому стані, – зауважив К.
– На жаль, на жаль, – погодилася господиня. – Якщо носити якусь річ роками при собі, так воно й буває. Але якщо ви уважно придивитеся, то все побачите, я переконана. Можу вам допомогти, розповідайте, що ви бачите, бо мене дуже тішить чути про цю фотографію. Отже, що?
– Юнака, – сказав К.
– Правильно, – відповіла господиня. – І що він робить?
– Здається, він лежить на дошці, потягується й позіхає.
Господиня засміялася.
– Неправильно, – сказала вона.
– Але ось дошка, а ось він лежить, – наполягав К.
– Подивіться уважніше, – розізлилася господиня. – Хіба він справді лежить?
– Ні, – погодився К. – Він не лежить, він летить, а це ніяка не дошка, а напевно, мотузка, і він скаче.
– Отже, – задоволено підсумувала господиня, – він скаче. Так тренуються кур’єри з канцелярії. Я знала, що ви побачите це. Видно вам його обличчя?
– Обличчя я майже не можу роздивитися, – сказав К. – Здається, він дуже напружений, рот відкритий, очі заплющені, а волосся розтріпане.
– Дуже добре,