Романи. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
так гарно всі разом, – сказав урядник, – я б попросив вас, пане землемір, подати деякі відомості про себе, щоб заповнити папери.
– Тут багато пишуть, – зауважив К. і здалеку подивився на документи.
– Так, погана звичка, – погодився його співрозмовник і знову засміявся. – Але ви, здається, ще не знаєте, хто я такий. Мене звати Момус, я сільський секретар Кламма.
Після цих слів у кімнаті запала шаноблива тиша; хоча господиня та Пепі, ясна річ, знали секретаря й раніше, вони також перебували під глибоким враженням від названого імені та рангу. Навіть сам Момус, здається, перейнявся важливістю сказаного і, щоб уникнути подальшої врочистості, якої вимагали ці слова, заглибився у свої папери та почав швидко писати, тому в кімнаті не було чутно нічого, крім скрипу пера.
– Що означає «сільський секретар»? – запитав К. через деякий час.
Тепер, після представлення, Момусові не пасувало давати такі пояснення, тому сказала господиня:
– Пан Момус – такий самий секретар Кламма, як і всі інші його секретарі, але місце його праці, а також, якщо я не помиляюся, його службові повноваження, – цієї миті Момус пожвавлено відірвався од писання й підняв голову, тоді шинкарка виправила сама себе, – лише місце його роботи, але не службові повноваження, обмежене Селом. Пан Момус виконує в Селі всі необхідні Кламмові записи, а також приймає всі папери, звернені до Кламма.
Коли К. подивився на господиню порожніми очима, не надто вражений почутим, вона додала трохи присоромлено:
– Так уже в нас заведено, всі працівники Замку мають сільських секретарів.
Момус, який слухав набагато уважніше за К., додав:
– Більшість сільських секретарів працюють тільки на одного урядника, я ж обслуговую двох: Кламма і Валлабене.
– Справді, – сказала господиня пригадавши. – Пан Момус працює на двох чиновників, на Кламма й на Валлабене. Отже, він подвійний сільський секретар.
– Навіть подвійний, – сказав К. і кивнув Момусові, який спостерігав за ним дуже уважно, майже перехилившись через стіл – так дивляться на дитину, яку щойно похвалили. І хоча в цьому погляді була певна зневага, то вона або залишилася непоміченою, або ж була очікуваною. Саме перед К., негідним навіть випадкового погляду Кламма, тепер були детально перелічені всі заслуги чоловіка з найближчого Кламмового оточення з явною метою викликати визнання й похвалу. Але К. не сприйняв цього як годиться. Він, що всіма силами намагався заслужити бодай один погляд Кламма, зовсім не цінував посаду такого собі Момуса, якому дозволялося жити в Кламма на очах. К. був далекий від захоплення, не кажучи вже про заздрість, бо для нього бажаною була не так абстрактна близькість Кламма, як можливість особисто, без посередництва, зустрітися з ним, шанс висловити своє власне, а не чиєсь прохання. Зустрітися не для того, щоб залишитися біля Кламма, а щоб проникнути завдяки йому далі, до Замку.
Тут К. подивився на годинник і сказав:
– Мені час додому.
І відразу ж ситуація змінилася на користь Момуса.
– Звичайно,