Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
оглянути ліс у Котилувці.
Коли вони увійшли до їдальні, обидві пані вже сиділи за столом.
– Який ви блідий!.. – зауважила пані Ніна.
– Голова трохи болить.
– Ви тільки уявіть, мої дорогі, – заторохтів Куницький, – пан Никодим ока не зімкнув. Всю ніч безперервно просидів над книгами!
– Може, вип’єте порошок від головного болю? – запитала пані Ніна.
– Та не варто…
– Випийте, вам легше стане.
Вона наказала лакеєві принести коробку з порошками, і Дизмі довелося проковтнути ліки.
– Знаєш, Ніно, – промовила Кася, – пан Дизма вчитиме мене грати у більярд.
– А ви добре граєте?
– Середньо, – відповів Никодим, – колись грав непогано.
– Може, почнемо відразу після сніданку? – запропонувала Кася.
– Я на вас дивитимуся, – додала пані Ніна.
– Хо-хо, – засміявся Куницький, – боюся, як би ви не захотіли назавжди відняти у мене пана Никодима.
– Мій чоловік вас ревнує, – посміхнулася пані Ніна, а Дизма зауважив її доброзичливий погляд.
«Вона, мабуть, дуже добра», – подумав він.
Відразу після сніданку Куницький попрощався з ними і подріботів до автомобіля, який очікував на нього.
Кася звеліла приготувати більярд, і вони утрьох перейшли в більярдну.
Урок почався з того, що Дизма показав, як потрібно ставити руку і тримати кий. Потім він пояснив, як слід бити по кулі.
Кася швидко все засвоїла: у неї були точна рука і вірне око. Дизма заявив:
– Ви, пані, будете добре грати, потрібно тільки практикуватися.
– Значить, Кася – тямуща учениця? – запитала пані Ніна.
– Для першого разу – чудово.
– А що найважче у більярді? – запитала Кася.
– Карамболь.
– Покажіть, будь ласка, як це робиться.
Дизма розставив кулі.
– Дивіться, – сказав він, – тепер я так ударю свою кулю, що вона торкнеться двох інших.
– Але ж це неможливо: вони стоять не на одній лінії.
– Саме так, – посміхнувся Никодим, задоволений враженням, яке справив, – увесь секрет карамболю полягає в тому, що моя куля, ударяючись в різних місцях об борт, мінятиме напрям. Ось так виглядає карамболь. – Він легенько вдарив по кулі, і карамболь, до подиву пані, вдався на славу.
– Це ж геометрія, – здивувалася пані Ніна.
– Я до такої спритності не дійду, – додала Кася.
– Може, і ви, пані, спробуєте? – звернувся Дизма до Ніни.
– О, у мене нічого не вийде, – відповіла, все ж таки беручи кий у руки. Вона не знала, як покласти ліву руку, щоб зробити з неї підпору, і Дизма мусив поставити їй пальці. Зауважив при цьому, що шкіра у пані Ніни гладенька і ніжна. Йому спало на думку, що ці руки, мабуть, нічого не робили. «Яке це щастя, – подумав він, – бути таким багатим: тільки пальцем ворухни – усе за тебе зроблять».
– Ну, що ж, пане, – заговорила Ніна, – певно, ви не хочете мене вчити?
– Прошу вибачення. Я так просто… замислився.
– Цікаво, про що?
– Та