Українська модерна проза. Антология
Читать онлайн книгу.
чоловіка, про котрого я не могла нагадати, коли і де бачила його.
Навіть хоч би ти й не зазначив, що цілий рік, крім правних документів, нічо іншого не читав, догадалабся по твоїх допитах. Нічо не знаєш, що через той час діялося в краю. Бо інакше довідавбися про прикрості, які стрінули наших закордонців.
Уяви собі, що з приводу гостей, тих двох молодих людей, вийшов політичний процес, в котрий і я попала.
Процес був черговою компромітацією польської Теміди. Не удався тріюмф наших політичних противників. А однак лишилось стільки глибокого болю і бунту в наших серцях, що не скоро забудеться, а може ніколи.
Зрозумієш, що в такім вирі не було місця на інші почування і думки, крім тих, що відносилися до тої справи. Отже немало вразило мене, коли по процесі всі пошко-довані зійшлися, щоби відсвяткувати свою кривду і попрощати закордонних братів, котрим заказано раз на все переступати границю нашого краю. Мені нараз зачали вертати мої давні загадкові настрої. І коли по загальних остентаційних протестах і заявах товариство поділилося на окремі групи, мій знайомий зачав знов мене суґестіонувати, і я знов почала запитувати себе, коли і звідки знаю його?
Один добрий знайомий сказав раз, що я ніколи не стою, а все йду. Може, се й правда. Тепер знов переходжу нові еволюції. Людина взагалі дивний клубок суперечностей, а може бути, що моя зболіла душа стратила відповідну спроможність відпорності.
Те інше життя і заняття загальними справами, що уздоровило мене, стається новим товчком нової муки.
Люди, котрих я ідеалізувала тому, що не бачили мене, лиш ціль, добро загалу, зачинають бути мені противні, і з того знов виростає якийсь інший відмінний біль душі.
Життя – се велика непереможна сила існування. Вона виявляється у всіх змаганнях людини. Для свого існування ладна людина присвятити всіх і все. Дивно, звідки у людей взялося ще друге почування, а саме, що найкраще, коли вони своє життя присвятять іншим. Хоч їхнє життя так само вартне, як тих, для котрих їм кажуть посвячуватися.
Скажемо, що в тім є і ціла суть посвяти, що лиш більше вартні одиниці здатні до сього, що воно їм справляє незвичайну радість?
Може бути, що я не доросла до тої висоти. Але як бачу той гурт, що жадає для себе посвяти одиниць, морозить мене холодом і переймає дрожем. Се, здасться, найбільше деморалізуючий чинник в людськім життю.
XI
На твою думку найбільшою штукою життя є уміти годити суперечності. Чи досягну я того? Не знаю. Взагалі той принцип для мене чужий. А однак бунт, про котрий знаєш з останнього листа, перестав мучити мою душу. Якось дивно я зрівноважилася і заспокоїлася. А що більше, те приносить мені нові несподіванки. Самота, котрої я донедавна так боялася, тепер вже не лякає мене.
Припізнилась з відповіддю, бо жила в стадії безвпинного ферменту.
Немало треба було на те часу, щоб перетворитись і сказати за Ібсеном: «Сильно стоїть, хто сам стоїть».
Довго шаліла буря, падали громи, довго мій човен хитався