Князь Ігор. Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
та Стугні і за це служили збройно київським князям, воєвода Андрій та воєвода Роман Нездилович, боярин Славута, старий воєвода Тудор.
Після взаємних привітань сіли до столу. Їли, пили, говорили про се, про те, а коли наситилися, Святослав відклав набік ложку і сказав:
– Братіє, нині зібралися ми всі тут, окрім князів Володимира Переяславського, Ігоря Новгород-Сіверського, Всеволода Трубецького та Святослава Рильського. Вони мають приєднатися до нас на Сулі, щоб рушити на окаянного Кончака. Якщо ми не вдаримо по ньому сьогодні, то він, возгордившись, нападе на землю Київську і Чернігівську, і Сіверську завтра. Зібрали ми нині силу немалу – то, може, й рушимо? Хто як мислить?
Святослав добре знав думку всіх, хто сидів за столом, окрім братової, і чекав, що скаже Ярослав.
Ярослав мовчав. Спокійно дивився на великого князя і, розчервонілий з морозу, задумливо куйовдив лівою рукою густу чорну бороду. Був він не старий, мав сорок чотири роки, а поряд із обважнілим, зовсім сивим Святославом виглядів ще молодшим. Так що його можна було швидше прийняти за сина Святославового, ніж за брата.
Тишу порушив Рюрик:
– Що ж тут мислити? Зібралися всі – отже, в похід! Завтра ж і рушаймо! – і пристукнув рукою по столу.
Це був діяльний, розумний, хоча запальний, гарячкуватий князь. Рано здобувши київський стіл, він вів довгу і вперту боротьбу проти Святослава, який всіма силами намагався вигнати його з Києва. Не раз спалахували між ними котори25 і люті січі, не раз лилася на берегах Дніпра кров їхніх воїв. А три роки тому Святославів двоюрідний брат князь Ігор навіть привів з собою Кончака та Коб’яка з ордами на допомогу. Правда, всім – і Святославу, і Ігорю, і Кончаку – довелося тікати без оглядки. Половці були порубані на березі Дніпра, біля Чортория, загинули хани Козл Сотанович та Кончаків брат Єлтут Атракович, два сини Кончака потрапили в полон. Однак повністю скористатися з цієї блискучої перемоги Рюрик так і не зумів. Йому на перешкоді стало впливове, багате і могутнє київське боярство, яке стомилося і почало розорятися від безперервних кривавих міжусобиць, однак не хотіло мати в Києві сильного князя, бо боялося обмеження своїх прав і свобод. Тому ліпші київські мужі порадили Рюрикові, нібито для блага Руської землі, поступитися владою і віддати Святославові Київ, а собі залишити Київську землю. Рюрик погодився і сів у Білгороді. А що він мав робити? Без боярства, без київської раті, без підтримки чорних клобуків, що набирали все більшої сили на окраїнах Київської землі, він міг би втратити все… Ось так у Київському князівстві з’явилося два співправителі – Святослав та Рюрик. Обидва досить могутні володарі, бо Святослав, крім Києва, ще мав обширні володіння у Сіверській землі, а Рюрикові володіння простиралися від Сули на сході і Росі на півдні до Горині і Прип’яті на заході та півночі. І все ж цей дуумвірат26 означав разом з тим і слабкість Київського князівства, бо між співправителями хоч і панував мир, одностайності
Котора – сварка, чвара, міжусобиця.
Дуумвірат – спільне правління двох осіб.