Шльондра. Марта Брижак
Читать онлайн книгу.
на кілька метрів і виблювала усе, що перед тим випила. Холодний вітер влетів мені у відкритий рот, я з насолодою запила ним смак гидоти, а потім задерла голову в небо й упіймала кілька дощинок. Вони смакували краще за вино.
Блін, знову – Утюг починає гаркатися з Юлею. З уривків фраз мені вдалося зрозуміти, що це кінець, саме вона нічого не хоче продовжувати. Ну, нарешті, хоч якось вирішили.
Наші стосунки з Ящуром довго не тривали. Він дуже любив пригоди й постійно шукав, з ким би це переспати. Якось я зателефонувала до нього саме в той час, коли він був зайнятий черговою панянкою, зрештою, він сам потім у цьому зізнався, і всі мої палкі почуття до нього перегоріли. У нього знову почалося своє, насичене пригодами життя, а в мене своє. Та я й не з тих, хто любить сваритися, і ми дійшли висновку, що краще нам просто дружити. Те, що між нами було всього кілька тижнів, не дозволяло мені цілковито викорінити Ящура зі свого життя. Так ми й почали дружити. Ми часто бачились, розповідали в кого як складається життя, він навіть розказував, що після того, як Утюг із Юлею розійшлися, він ледве врятував його від самогубства. Все мало відбутися на тому самому фатальному даху, звідки колись скочила Галька. Мабуть, у гості кликала… Стосунки з Ящуром і Утюгом дозволили мені вивчити їх і врешті переконатися, що з Галькою вони були не надто близькі. Просто належали до однієї тусівки.
4
Найкращим другом Юльки був Руслан, хоча вона зустрічалася зі Стахом, найкращим другом Руслана. Але якщо Руслан товаришував з Юлею, то мусив знати й Гальку. Він створив навколо себе образ донжуана, якому не має права відмовити жодна дівчина. Перед початком лекції він постійно стояв біля підвіконня в оточенні кількох дівчат, одногрупниць чи студенток цього ж універу. А останнім часом він почав до мене мило посміхатися, казати отак протяжливо й улесливо «приві-і-іт…», на що я відповідала усмішкою чи кивком голови але, врешті, переборовши себе, він попросив у мене номер. Можливо, він мені й подобався, але я не цюняла окропом, на відміну від інших. Ну, що поробиш, не було в мене такої звички. Руслан був доволі привабливим, коротке темно-русяве волосся, карі очі, високий, міцної статури. Добре вчився, писав вірші, грав у якомусь гурті, ще був фехтувальником і на свій вік доволі фаховим бабієм. От бути в центрі уваги серед дівчат було, мабуть, його найулюбленішим заняттям. Хоча, то все ж таки не заняття, то те, з чим він народився. Попри те, що ми з ним час до часу все ж таки зідзвонювалися, він не переставав мацати наших одногрупниць за дупи, а то й за цицьки в темних коридорах. Як любив він казати: «це саме те, що мені потрібно, це саме те, що я люблю». Ну, безумовно, хто б сумнівався. Отак ми з ним теревенили по телефону, доки він не запропонував прогулятися. Я погодилася, ми вибралися до міста, говорили про все і ні про що. Мушу зауважити, що йому це вдавалося – розмови на будь-які теми, постійні жарти й компліментики. Я дала йому книжку мого улюбленого автора, прочитавши яку, кожен брав щось для себе й згодом його ставлення до протилежної статі суттєво змінювалося, якщо