Загадкова історія Бенджаміна Баттона. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
Я покірний твоєму слову.
Після слова «Тату» містер Баттон почав відчувати напруження.
– І поквапся.
– Я намагаюся, тату.
Коли його син одягнувся, містер Баттон похмуро оглянув його. Костюм складався зі шкарпеток у крапочку, рожевих штанів та блузи з білим комірцем. Покриваючи її майже до поясу, довгими хвилями вилася білувата борода. Враження було не з найкращих.
– Зачекай-но!
Містер Баттон схопив хірургічні ножиці й трьома гострими рухами відрізав великий шматок бороди. Та навіть після такої імпровізації ансамблеві бракувало звучання. Густа щетина на підборідді, сумні очі, старі зуби на фоні хлопчачого костюма виглядали досить дивно.
Та містер Баттон, проте, був незворушним і простягнув свою руку:
– Ходімо! – сказав він суворо.
Його син довірливо за неї вхопився.
– Як ти збираєшся мене назвати, татку? – запитав він, як тільки-но вийшли з палати, – допоки ти не придумаєш кращого імені, я буду просто «немовля»?
Містер Баттон пробурчав:
– Я не знаю, – відказав різко. – Гадаю, ми назвемо тебе Мефуселай.
3.
Навіть після того, як новому дитяті з сім’ї Баттонів підрізали й перефарбували волосся в ненатуральний коричневий, як його підборіддя побрили до блиску й одягли в маленький хлопчачий костюм, зшитий на замовлення кравцем, який не міг прийти до тями, Баттону все ж довелося визнати, що його син був помилкою для родини. Попри свій похилий вік Бенджамін Баттон – так його назвали, відмовившись від слушного, проте такого зухвалого імені Мефуселай – мав п’ять футів вісім дюймів росту. Його одяг цього не приховував так, як і коротке волосся й пофарбовані брови не маскували зів’ялих, сумних та втомлених очей. Няня, котру найняли ще раніше, побачивши таку дитину, покинула дім у стані цілковитого обурення.
Та містер Баттон був непохитний у своєму переконанні. Бенджамін – немовля, немовлям і залишиться. Перш за все він проголосив, якщо Бенджамін не питиме теплого молока, він не отримає нічого, та зрештою його вмовили дозволити синові їсти хліб із маслом, навіть вівсянку. Якось він приніс додому брязкальце й дав його Бенджаміну, наполягаючи, що той повинен бавитися ним, а старець час від часу слухняно собі дзеленчав, не приховуючи нудьги.
Сумніву не було, що брязкальце йому надокучило, і той знайшов інші, більш заспокійливі захоплення, коли залишався на самоті. Наприклад, одного дня містер Баттон виявив, що минулого тижня викурив сигар більше, аніж завжди, та через кілька днів такий феномен був розвіяний, оскільки, неочікувано зайшовши до дитячої кімнати, містер Баттон зустрів там легкий голубоватий дим та Бенджаміна, що з виразом провини на обличчі намагався сховати бичок темної гавайської сигари. Це, звісно, змушувало його вдатися до суворого покарання, та містер Баттон зрозумів, що не здатний керувати цим. Він лише попередив сина, що куріння зможе затримати його ріст.
Якби там не було, Баттон не змінював своєї стратегії виховання. Він купив олов’яних солдатиків, іграшкового потяга, величезних звірів,