Каторжна. Борис Грінченко
Читать онлайн книгу.
мачуха, але ж з того часу ми не розлучалися. Брати мої були дуже старші від мене, з сестрами я й передніше не ладнав – Ксеня стала мені другом. Я навіть хлопців покинув і тільки все виглядав, коли ж це вона вихопиться від своєї мачухи. З самою Ксенею я тільки й був тоді щасливий.
Щасливий, та не зовсім. Правда, мої батько й мати не сварилися на мене, що я товаришую з дівчиною та ще й з убогою сиротою, але мачуха Ксенина – ця нам дошкуляла[100].
Батько Ксенин був батіг з клоччя[101]: що жінка казала, те він і робив. Ксеня одна зосталась од першої жінки, а в мачухи було ще двоє дітей, і Ксеня мусила їх доглядати з ранку й до вечора. Одно саме бігало, друге вона у возику возила. Вивезе на вулицю – я жду. Стрінемося, почнуться наші іграшки, і веселі й щасливі ми тоді.
Але Ксені доводилось і терпіти за наші гулянки. Почалося воно так.
Раз ми загулялися удвох і не побачили, як дитина випала з возика і набила собі лоба. Мачуха ввечері вздріла гулю на лобі в дитини і напалася на Ксеню. На лихо тут лучилася сусіда – вона часто бачила нас з Ксенею на вулиці – і розказала мачусі, що ми бавимося вдвох.
– А, так ти тільки з хлопцями ганяти!
І лайка, і бійка посипалися на мою Ксеню.
З того часу нам доводилося ховатись од усіх і сидіти вдвох де-небудь у суточках[102], щоб ніхто не бачив, бо щоразу, як довідається мачуха, Ксеня бита.
Мене дуже вражало це, і я скоро став так ненавидіти ту мачуху, що не міг її згадувати без злості.
Одного разу якось ми сиділи в нашому дворі. Дитини Ксеня не взяла, бо та заснула, та й мачуха була дома, а Ксені якось пощастило втекти до мене. Ми довгенько вже сиділи й гралися, забувши про все лихо, коли зненацька почули над собою голос:
– Ах ти погань!.. Ба, де вона! Дитина кричить, а вона тут!
Ми обоє зірвалися на ноги. Перед нас була її мачуха.
– Бач, грається! От я ж тобі!
І вона вхопила Ксеню за волосся й хотіла тягти. Ксеня не оборонялася, тільки затулила обличчя руками.
– Іди, нетіпахо[103]!
Ксеня скрикнула – мачуха потягла її.
Я не стерпів більше. Мені вдарило в голову; сам не розуміючи, що роблю, я кинувся на мачуху і стусонув її кулаком у груди.
– Як ви смієте її бити! Як смієте! – кричав я і знову бив нашого ворога.
Мабуть, мачуха спершу аж злякалась од такої несподіванки, бо не боронилася. Але через хвилину вона вхопила мене за руки і, як пірце, кинула об землю.
– Ах ти ж кляте собача!.. Ба, яке!.. Ба, з ким вона подругує! Ну, ти ж мені знатимеш…
І поки я лежав на землі, вона витягла з двору Ксеню. Вибіг на гвалт брат і зупинив мене, бо я хотів бігти за їми…
Ксеню так побила мачуха, що вона з тиждень хвора була…
Та в нас не тільки цей ворог був. Хлопці помітили, що я товаришую з дівчиною, і почали з нас сміятися. Ми терпіли їх глузування довго, але одного разу я таки не вдержавсь.
Була неділя, і ми з Ксенею вийшли на вулицю до хлопців і дівчат. Гуляли в м’яча. Я щось не так ізробив.
– Ну, вже цей дівчачий хвіст! – крикнув мій колишній приятель Івась.
– Ну, що хіба? – відказав я.
– Та що!