Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
я вважаю, що, це – наш дім, – потім, поблажливіше, – та загалом місце не має жодного значення.
– Авжеж.
– За винятком того, що я б хотіла переїхати на Схід, а батька вмовити просто неможливо, – завершила вона.
На годиннику – далеко за північ, і на бульварі майже нікого не було. Інколи попереду, на верхівці пагорба, з’являлася пара жовтих дисків, і, коли ті наближалися, вимальовувалися контури припізнілого автомобіля. Незважаючи на це, вони були наодинці з впертою, невсипущою темрявою. Місяць зник за хмарами.
– Коли дорога наблизиться до річки, зупинимось подивитися на воду? – запропонував він.
Янсі про себе тихо всміхнулася. Пропозиція була однією з тих, яких один із її знайомих називав «зрозумілим натяком для всіх мов світу», що зводився до створення природної атмосфери для поцілунку. Вона замислилася. Чоловік ще й досі не справив якогось враження на неї. Він був красивий, очевидно, при грошах, і – з Нью-Йорка. Під час танців він її зацікавив, і симпатія зростала так швидко, як вечір, що наближався до кінця; та потім ця жахлива ситуація з батьком облила крижаною водою іскри почуття, які тільки-но починали жевріти; і зараз – листопад; і ніч – така холодна. Проте…
– Гаразд, – несподівано погодилася вона.
Дорога розділялася; вони трохи покружляли й зупинили авто на відкритому місці, високо над річкою.
– Ну і? – сказала вона в тиші, що запанувала після того, як вимкнули двигун.
– Дякую.
– Тобі тут подобається?
– Майже. Не зовсім.
– А чому?
– Зараз скажу, – відповів він. – Чому тебе назвали Янсі?
– Це сімейна традиція.
– Дуже гарне ім’я.
Він ніжно повторив «Янсі» кілька разів. – Янсі – в ньому чутно всю витонченість Ненсі, та без надмірної педантичності.
– А як тебе звати? – запитала вона.
– Скотт.
– Скотт, а далі?
– Кімберлі. А ти не знала?
– Я не розчула. Місіс Роджерс якось незрозуміло тебе представила.
Зависло коротке мовчання.
– Янсі, – повторив він, – чарівна Янсі, очі її темно-небесного відтінку, душа її млява. А ти знаєш, чому мені тут не зовсім подобається, Янсі?
– Чому?
Вона непомітно наблизила своє обличчя й чекала відповіді, злегка розкривши губи; він знав, що та, хто просить, – отримає заслужене.
Не поспішаючи, він нахилився й торкнувся її губ.
Він зітхнув, й обидва вони відчули якесь полегшення, їм більше не потрібно було грати в те, чого вимагали стародавні звичаї для подібних ситуацій.
– Дякую, – сказав він те саме, коли вперше зупинив авто.
– А тепер тобі все подобається?
У темряві вона, не усміхаючись, дивилася на нього своїми блакитними очима.
– Майже; та повністю вдовольнитися неможливо, звісно.
Він знову нахилився до неї, але вона відвернулася й увімкнула двигун. Настала глибока ніч, і Янсі відчула себе втомленою. Якою б не була мета сьогоднішнього експерименту, її було досягнуто. Він отримав