Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
було їй потрібно, вони відразу ж зникали. Її друзі були вражені. Ейлі, котра завжди була вища за тарлтонське товариство, Ейлі, шанувальники котрої були дбайливими й «наймилішими» чоловіками з табору, Ейлі та лейтенант Шоун! Я втомився пояснювати, що вона себе так розважає. І, звісно, щотижня в неї з’являвся інший кавалер – якийсь офіцер із Пенсаколи, старий товариш із Нового Орлеана – та серед цих легких захоплень вона ніколи не забувала про лейтенанта Шоуна.
Прийшов наказ відрядити групу офіцерів і сержантів у порт і сісти на корабель до Франції. Моє ім’я також було у списку. Упродовж тижня я був на військовому полігоні, а коли повернувся в табір, Ерл Шоун одразу причепився до мене з балачками.
– Ми б хотіли організувати невеличку прощальну вечірку для своїх у офіцерській їдальні. Тільки ти, я, капітан Крейкер і три дівчини.
Я та Ерл мали заїхати за дівчатами – Селлі Керол і Ненсі Ламар та Ейлі. Біля парадних дверей нас зустрів дворецький і сказав, що Ейлі немає вдома.
– Немає вдома? – спантеличено перепитав Ерл. – А де ж вона?
– Вона не залишила жодної звістки: просто сказала, що її немає вдома.
– Що за чортівня! – вигукнув Ерл.
Він ходив верандою, а дворецький чекав біля дверей. Раптом йому щось спало на думку.
– Слухай, – сказав він мені, – гадаю, вона образилася.
Поки я чекав пояснень, він суворо сказав дворецькому:
– Скажіть їй, що я хочу її побачити хоч на хвилинку.
– Як я повідомлю їй про це, якщо леді немає вдома?
І знову Ерл задумливо обійшов терасу. Потім він кілька раз кивнув і сказав:
– Вона ображена через те, що сталося в центрі міста.
Він кількома словами пояснив мені ситуацію.
– Почекай в машині, – сказав я. – Здається, я можу все владнати.
І коли офіцер неохоче відступив, я крикнув дворецькому:
– Олівере, скажіть міс Ейлі, що я хотів би зустрітися з нею наодинці.
Після кількох невдоволених фраз він все-таки рушив у будинок й уже за хвилину повернувся з відповіддю:
– Місіс Ейлі каже, що за будь-яких обставин не хоче бачитись із тим, іншим джентльменом. Вона каже, що ви можете зайти.
Вона сиділа в бібліотеці. Я очікував побачити на її обличчі холодну відразу, проте воно було збентеженим, неспокійним, сповнене розпачу. Очі почервоніли, ніби вона годинами гірко плакала.
– Ох, Енді, вітаю, – сказала вона розпачливо. – Я так довго тебе не бачила. Він поїхав?
– Ейлі, вислухай.
– Вислухай, Ейлі! – крикнула вона. – Вислухай, Ейлі! Уявляєш, він заговорив до мене. Він підняв капелюха. За десять кроків від мене він стояв там з якоюсь жахливою… якоюсь паскудною жінкою, тримаючи її руку, розмовляючи з нею, і коли побачив мене, підняв капелюха. Енді, я не знала, що робити. Мені довелося зайти в аптеку й попросити склянку води, я була так налякана, що він піде за мною, й попросила містера Річа випустити мене через чорний вхід. Ніколи я не хочу його ані бачити, ані чути.
Я казав їй те, що будь-хто