Адвокат диявола. Эндрю Найдерман

Читать онлайн книгу.

Адвокат диявола - Эндрю Найдерман


Скачать книгу
запитав Пол.

      – Прекрасно! – Він перейшов до вбиральні, де поглянув на блискуче нове устаткування, кахельну підлогу та стіни. Була навіть душова кабінка. – Хоч одразу переїжджай.

      Кевін оглянув книжки в шафі, що затуляла більшу частину лівої стіни.

      – Мені не треба нічого сюди завозити.

      Він засміявся та ще раз оглянув свій кабінет.

      – Це… неймовірно.

      – Містер Мільтон буде радий знати, що ви задоволені його творінням, Кевіне. – Пол глянув на свій годинник. – Нам час із ним зустрітися.

      – Звісно. – Коли вони пішли на вихід, Кевін зупинився, озирнувся й хитнув головою. – Саме про такий кабінет я мріяв. Можна подумати, ніби… – він повернувся до усміхненого Пола Сколфілда, – ніби він зазирнув у мої мрії.

      Постукавши, Пол відчинив двері й відступив, пропускаючи Кевіна першим. Кевін був змушений визнати, що нервував. Завдяки Полові в нього склалася така думка про Джона Мільтона, що він гадки не мав, чого очікувати.

      Той самий килим, який укривав підлогу вестибюля та розливався коридором, проходив за двері кабінету Джона Мільтона і вкривав його підлогу. У задній частині приміщення посередині стояли стіл із темного червоного дерева та темно-брунатне шкіряне крісло з високою спинкою. Перед столом – два крісла. За столом були три великі вікна майже на всю стіну, з яких безперешкодно відкривався широкий, майже божественний вид на місто й небо.

      Спершу Кевін так захопився розкішшю та яскравістю приміщення, що не помітив Джона Мільтона в кріслі. Коли ж Кевін пройшов далі й таки його побачив, той неначе виринув із тіні.

      – Вітаю у фірмі «Джон Мільтон і партнери», Кевіне, – сказав він.

      У його м’якому голосі Кевін одразу відчув теплоту. Цей голос нагадав йому такий само відкритий, дружній і заспокійливий тон превелебного Пендлтона з Блайсдейльської єпископальної церкви, тон, який швидко розслабляв слухача. Кевін часто намагався імітувати його в суді й потай називав своїм «недільним голосом».

      Джонові Мільтону, судячи з вигляду, було трохи за шістдесят, і в ньому цікаво поєднувалися молодечі і старечі риси. Волосся в нього було пишне, густе, охайно підстрижене та зачесане, але повністю сиве. Коли Пол зачинив за ним двері, містер Мільтон підвівся. Коли він розпрямився, виявилося, що на зріст він під метр дев’яносто, а на його обличчі, яке попервах неначе ховалося за гіпсовою маскою, засяяла усмішка. Він був одягнений у темно-сірий шовковий костюм з рубіновою краваткою та рубіновою хустинкою в кишені.

      Кевін помітив, як піднялися Мільтонові плечі, коли він простягнув йому руку. Він мав чудову фізичну форму – ще одна риса з дивної, але цікавої суміші молодості і старості. Наблизившись, Кевін побачив на його щоках густий рум’янець. Містер Мільтон міцно взявся за Кевінову руку, так, ніби чекав на зустріч із ним цілу вічність.

      – Радий знайомству, містере Мільтон.

      Поки вони з Кевіном дивились один на одного, очі Джона Мільтона якось перетворювалися, з тьмяних, спокійних карих стаючи жовтуватими та блискучими.


Скачать книгу