Піднесення. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
кивнув.
– Це ще одна причина, чому я не хотів говорити з лікарем Адамсом.
– Тоді це опинилося б у системі, – сказав Елліс. – Підтверджений факт. І так, він би наполягав, щоб ти пройшов обстеження, аби перевірити, що саме з тобою діється.
Хоча співрозмовник цього не сказав, Скотт зрозумів, що «наполягав» – надто м’яке слово. На думку йому спало, що в кабінеті Адамса прозвучало б щось на кшталт «забрати під варту». Саме тому він вирішив уникнути розголосу й поговорити натомість із другом-лікарем на пенсії.
– Ти виглядаєш на двісті сорок, – озвався Елліс. – І почуваєшся теж?
– Не зовсім. Я почувався трохи… хм-м… туптавим, коли важив дійсно двісті сорок. Здається, такого слова не існує, але це найкраще, що я можу придумати.
– Думаю, це хороше слово, – сказав Елліс, – є воно в словнику чи нема.
– Тут річ не в тому, що я важив забагато, хоча знав, що так і було. Це, а ще вік і…
– Розлучення? – м’яко запитав Елліс найбільш докторбобівським голосом.
Скотт зітхнув.
– Ну так, і це, звісно. Чималу таку тінь воно кинуло на моє життя. Зараз усе налагодилось, я в нормі, але воно досі там сидить. Про це не брехатиму. Хоча фізично я ніколи не почувався зле, займався в залі тричі на тиждень, ніколи не задихувався аж до третього підходу, але почувався просто… ну, знаєш, туптавим. Тепер цього нема, принаймні настільки.
– Більше енергії.
Скотт подумав, тоді похитав головою.
– Не зовсім. Більше схоже на те, ніби та енергія, що в мене є, несеться кудись далі.
– Млявість? Утома?
– Нічого такого.
– Втрата апетиту?
– Жеру як коняка.
– Ще одне запитання, вибачай, але мушу спитати.
– Та питай. Що завгодно.
– Це ж не якийсь розіграш? Ти ж не вирішив просто підколоти старого ескулапа?
– Звичайно, ні, – відповів Скотт. – Думаю, я можу й не питати, чи бували в тебе схожі випадки, але, може, ти раптом читав про щось таке?
Елліс похитав головою.
– Я, як і ти, тепер весь час думаю про одяг. І про ті четвертаки у тебе в кишенях куртки.
«Ласкаво просимо до клубу», – подумав Скотт.
– Люди не важать однаково голими й одягнутими. Це ж аксіома, як гравітація.
– Може, є якісь медичні сайти, де ти б міг подивитися, чи бували такі випадки, як у мене? Або принаймні схожі?
– Сайти є, і я подивлюся, але зразу тобі скажу, що нічого подібного там не буде. – Елліс вагався. – Тут річ не в моєму досвіді, такого досвіду взагалі в історії людства не було. Блін, це ж неможливо, от що я хочу сказати. Якщо це так, якщо твої й мої ваги працюють правильно, то я не можу вірити в протилежне. Що з тобою сталося, Скотте? Звідки це взялося? Тебе… не знаю, опромінило десь? Може, надихався якимось дешевим спреєм проти комах? Подумай.
– Та я вже думав. Поки що мені нічого на думку не спадає. Точно знаю одне: оце поговорив з тобою – і мені вже краще. Хоч не сиджу й сам собі тим голову не морочу. – Скотт підвівся й узяв куртку.
– Ти