Сценарії життя людей. Клод Штайнер
Читать онлайн книгу.
про наявність здорового глузду.
Серед тих небагатьох, хто звертається до психіатрів, більшість (на мій погляд) не зазнали шкоди. З іншого боку, згадайте хоча б про випадок з американським сенатором Томом Іглтоном, якому не вдалося обійняти посаду віцепрезидента Сполучених Штатів на виборах 1972 року, – він ілюструє, якої шкоди може завдати психіатрія. Як відзначив Роналд Лейнг, Іглтон зробив помилку, коли звернувся до психіатра, чия діагностика та лікування (електрошокова терапія) позначилися на його житті та будь-яких майбутніх політичних прагненнях. Він міг би обрати психіатра на кшталт Еріка Берна, який не користувався шоковою терапією і який допоміг би йому подолати депресію в інший спосіб.
Більшість осіб, які звертаються до психіатрів, переважно «охолоджуються», заспокоюються та повертаються до тимчасового нормального функціонування; лиш деяким з них дійсно вдається допомогти. Я вважаю, що психіатри, які успішно допомагають своїм клієнтам, роблять це тому, що вони відкидають основну частину своєї психіатричної підготовки та приймають позицію, що спирається на власний досвід, мудрість та гуманістичні переконання, які перевершують гнітючі й згубні повчання психіатричної підготовки.
У психіатрії навчають кількох різних «шкіл думки», кожна з яких має різні точки зору. Але, на мій погляд, деякі незначні розбіжності між різними школами психіатричної думки можна не брати до уваги; насправді ж вони слугують лише для того, щоб затьмарити той факт, що, по суті, психіатричні теорії посилаються на три основних припущення:
1. Деякі люди нормальні, а деякі – ненормальні. Лінія між ними доволі чітка, тож психіатри діють так, ніби з легкістю можуть розрізнити, хто не є дефективним, а хто є дефективним або «психічно хворим».
2. Причиною «психічної хвороби» та емоційних розладів є люди, а психіатрична практика полягає в діагностиці хвороби та роботі з людиною, щоб її вилікувати. Деякі з цих порушень вважають невиліковними, наприклад, алкоголізм, шизофренія або маніакально-депресивний психоз. У такому разі робота психіатрів полягає в тому, щоб полегшити муки «жертвам» такої «хвороби», навчивши їх адаптуватися та ладнати з нею, часто з використанням медикаментів.
3. Особи, які є психічно хворими, не розуміють своєї хвороби, і дуже мало з них можуть її контролювати, як фізичні захворювання.
Ці три припущення пронизують психіатричну підготовку і глибоко закладені у свідомості більшості (понад 50 %) фахівців, які практикують психотерапію, незалежно від того, чи є вони (у порядку зменшення престижу): лікарями, психологами, соціальними працівниками, медсестрами, співробітниками служби пробації або будь-якими іншими кваліфікованими психотерапевтами [13].
Тому не дивно, що більшість людей, які стикаються з емоційними труднощами, не хочуть звертатися до психотерапевта. Ми не хочемо чути, що проблема криється повністю в нас і що водночас ми не в змозі ні контролювати її, ні зрозуміти свої труднощі. Ми не хочемо