Погана. Хлои Эспозито
Читать онлайн книгу.
говорила про термінову операцію? Зазвичай ми такого в цій клініці не робимо, але я впевнений, що, якщо ми дійдемо згоди щодо суми, яка покриє неминучі додаткові витрати, ми зможемо щось вирішити.
– Справді? Зможете?
– Звісно. Часу трохи замало, але я подумаю, що можу зробити.
– Чудово. Блискуче. Неперевершено.
Я знала, що десь відшукаю такого несумлінного лікаря, якщо добре постараюся. Кого турбує етика? Клятва Гіппократа? Кожен має свою ціну.
Я дивлюся на його руки, що тепер лежать, стиснуті, на столі. Його нігті, підпиляні й відшліфовані, природно блищать, а шкіра кремова, рожево-біла. Схоже, що він робить професіональний манікюр. Думаю, йому слід доглядати за руками. Він хірург, урешті-решт, саме ними він торгує. Я впевнена, що вони застраховані на цілий статок. Уявляю його руки на моєму голому тілі. Його долоні масажують мої плечі, пальці стискаються навколо горла. Він опускав би руки все нижче, збуджував би мої соски, обхоплював би груди. Потім руками гладив би живіт, опустився б аж до стегон і розсунув би їх. Потер би мій клітор. Увійшов би в мене на фалангу. Хочу відчувати його пальці всередині мене.
– Бейонсе?
– А, так? Про що ми?.. Гм…
«Леонардо, Леонардо, Леонардо». Мені подобається. Пливе по язику, як «феляція». Можливо, він титан Відродження, як да Вінчі? Геніальний митець? Видатний мислитель? Його точно можна обожнювати, як Ді Капріо. Я вперше несамовито закохалася у Джека з «Титаніка». (Треба було йому зіпхнути Розу з того плоту.)
Лео натягає латексні рукавички. Я трохи соваюсь на своєму стільці. Тепер я мокра, і між ніг у мене розпалюється пристрасне бажання. Я уявляю секс на його столі.
– О Боже, Алві! Ти не можеш спати зі своїм лікарем. Це непрофесійно чи щось таке…
Що це за докучливий голос у моїй голові? Голос розуму? Розважлива Алві? У моєї совісті терпець урвався? Це ніяк не може бути довбана Бет. Хай там як, у мене часу на секс немає. Ніно десь там чекає, зловтішається. Мені треба поквапитись.
І хіба я щойно не відреклася від чоловіків? У мене пам’ять як у золотої рибки. І хіба я щойно не відреклася від чоловіків?
– Мені потрібно змінити форму но… тобто зробити ринопластику. Якомога скоріше, сьогодні, – кажу я.
– А який ви хочете мати вигляд?
– Ну, я думаю, щось середнє між Гайді Монтаґ[40] і Мадонною 1994 року.
– Гмммм. Розумію.
– Що менше, то краще, – пояснюю я. – Як у джунгарського хом’ячка.
Я вказівним пальцем показую в повітрі потрібну форму. Виходить щось трохи схоже на кому:,
Лео киває, але я не впевнена, що до нього дійшло. Його очі затримуються на моїх, допитливі, проникні: його вродливе обличчя здається спантеличеним. Чого він так витріщився на мене? Я впевнена, що в нього таке буває щонайменше разів двадцять на день. А, знаю. Він уявляє мене голою. У нього той затуманений, мрійливий погляд, що постійно буває у хлопців… Може, я йому теж сподобалася? Я готова об заклад побитися, що так воно й є. Це добре видно.
– Привіт, Елізабет.
Містер
Гайді Монтаґ – американська телеведуча, співачка й дизайнерка.