Тінь аспида. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
бо кохав її настільки сильно, що приймав будь-якою.
Так і жили. Мар’яна насолоджувалася життям, виблискувала, мов коштовність, супроводжувала Миколу в його поїздках за кордон і змінювала коханців з такою ж легкістю, як і свої численні вбрання. Вона ні в кого з них не закохувалася, ні, такі дурниці оминали її холоднувате серце, й жоден з тих, хто дарував насолоду її тілу, не торкався її серця.
До зустрічі зі Степаном Малковичем.
Мар’яна й сама дотямити повною мірою не могла того, чому наречений сестри так глибоко вразив її серце. Після того вечора, коли вона вперше його побачила, щось трапилося з нею, щось таке, чому вона не мала пояснення, чого не було в її житті, бо вона навіть у бурхливі юнацькі роки оминулася таких дурниць, як кохання. Але тоді… Тоді вона наче збожеволіла й очманіла, тільки того й могла, що сидіти нерухомо ледь не цілими днями й думати про Степана… Й те її страшило, та його незрима влада… вона не бажала її, вона боялася її так само сильно, як утрати свого розкішного життя. Й вирішила боротися з тим непотрібним їй почуттям. Вона не бажала закохуватися в того бідного хлопця, не бажала давати йому владу над собою. Те кохання було для неї непотрібним, їй подобалося життя, котрим вона жила… Й вона здушувала його у своїм серці так само спокійно та безжально, як позбулася дитини Миколи, й досить спокійно почувалася на весіллі Степана та Єви, намагаючись не звертати уваги на неприємне відчуття в глибинах свого єства, котре прокидалося кожного разу, як погляд її впадався на Степана поряд Єви, на дотик його до сестри, їхні поцілунки. Вона намагалася різко переконати себе, що цей же злидень не спроможний геть подарувати їй такого звичного розкішного життя, що він не Микола, не дасть їй волі, але… її починало знову відчайно вабити до нього. Такий красень зовсім не був підходящим до її простуватої сестри, й саме на весіллі Мар’яна з подивом помітила, які вони були схожі зі Степаном, наче дві половини одного цілого, й такому чоловіку, як він, мала би пасувати тільки така жінка, як сама Мар’яна. Але він полишався байдужим, і вона теж мала вирвати його зі свого серця.
Й мов дарунок долі трапилася Йорданія.
Нова влада, нові часи… Микола отримав призначення в ту східну маленьку країну на декілька років. Мар’яна звикла здебільшого до європейських столиць та країн і спочатку бурмосилася. Але Йорданія, що примостилася поряд Ізраїлю, її приємно здивувала. Королівство те виявилося не нудним та забитим, як вона собі уявляла, королівський двір не поступався європейським, і життя в Йорданії виявилося навіть цікавим.
У Йорданії в її житті з’явився Хасан.
Хасан…
Згадавши про високого, дужого йорданця з вогняними чорними очима, Мар’яна повільно усміхнулася в пустку розкішної вітальні. До Йорданії вона приїхала, почуваючись надзвичайно погано, усі сили затрачуючи, аби викинути з серця Степана, який уперто не забувався. Вона була дратівливою, впадала то в понуре мовчання, то гримала на Миколу, з похмурим