Я захищу тебе…. Светлана Талан
Читать онлайн книгу.
вона на одному із сайтів. – Якщо ви вподобали тату валькірії, то це не випадково. Валькірії вважалися символом доблесті, справедливості та відваги, вирізнялися рішучістю та впевненістю у своїх діях. Є така думка, що татуювання неземної прекрасної діви відкриває такий потенціал її власниці, про який вона навіть не могла здогадуватися». Не вагаючись, Кіра пішла до тату-салону.
З усіх запропонованих їй зображень Кіра обрала валькірію на коні, яка летить серед хмар в обладунках воїна, з мечем у руках.
– Ось це тату, – вказала вона майстрові.
Увечері вона похвалилася Яні своїм татуюванням на правому передпліччі.
– Жах! – відсахнулася від неї подруга. – Це ж, напевно, так боляче!
– Щоб отримати задоволення, іноді потрібно витримати біль, – усміхнулась Кіра.
– Задоволення?! Від такої татушки?!
– Тобі не подобається?
– Я б зрозуміла, якби ти набила якусь квітку, ієрогліф, котика чи пінгвінчика, а то… Ніби якась пацанка.
– А мені сподобався малюнок, – сказала Кіра, очима шукаючи книгу.
– Та не напружуйся ти так, Кіро, – усміхнулась Яна. – Тобі подобається, і це головне. Не можна під усіх підлаштовуватися, всім догодити, сподобатися.
– А цього й не потрібно робити, – погодилась Кіра. – Я – вільна людина, живу у вільній країні і ніхто не може і не має права мені вказувати, що і як робити.
– Гордовита ти, Кіро, – незле зауважила Яна.
– Ні, неправда, я – вільна людина, – відповіла Кіра і взяла в руки книжку.
Коли стається несподіване
Кіра була на п’ятому курсі і до захисту диплома залишався один крок, коли вона дізналася, що вагітна. Дівчина вживала всіх заходів, щоб не завагітніти, але діти не питають дозволу в батьків на своє зачаття. Аби впевнитися, що вона не помиляється, Кіра пішла до лікаря, який її привітав, підтвердивши те, що вже сталося. Про аборт вона не думала, але неочікувана новина ввела її в ступор. Дівчина розуміла, що потрібно ухвалити важливе і єдино правильне рішення, вона сама має визначити подальшу свою долю. Кіра вперше в житті була розгублена і невпевнена в собі. Їй потрібно було розібратися в усьому самій, без сторонніх підказок і порад. Поміркувавши, вона відпросилася на кілька днів з університету і поїхала в Розкішне. Саме там, де було її коріння, на землі, де лишилося її дитинство і все було таким рідним і близьким, Кіра почувалася спокійно і врівноважено, тому й рішення мало бути правильним.
– Чому ти їдеш серед тижня? – здивувався Кирило, дізнавшись про намір дівчини.
– Мати прихворіла, тож хочу побути біля неї, – збрехала Кіра.
Не менш здивувалася й Таїсія Іванівна, коли побачила на порозі доньку.
– Кіро, що трапилося?! – стривожено запитала жінка.
– Приїхати до рідної домівки вже називається «щось трапилось»? – усміхнулась Кіра. – Все добре. Нам дали кілька вільних днів, щоб підготуватися до курсової роботи, тож вирішила попрацювати в рідних стінах.
– Фух!