Корона на одну нiч. Надежда Хуменюк
Читать онлайн книгу.
нагадав лікар Борис П’ятигорський.
Утім, ці порушення режиму відбуваються постійно. Та найменше вони стосуються сидіння за столом. Як може розписати добу по годинах і хвилинах військовий офіцер? Та ще й у такі непевні часи, коли, здається, уся планета втягнулася у війну – на землі, на воді та навіть у небі. Коли люди наче підхопили якусь інфекцію агресії, збожеволіли від нудотного запаху крові, ненависті й прагнення захоплювати, розділяти й владарювати. Життя поза графіком, а часто й поза межею людських можливостей, для нього, капітана другого рангу Військово-Морського Флоту Російської імперії Данила Неродова, – вже радше норма, ніж відхилення. Особливо після того, як його перевели з бойового есмінця на цю субмарину.
Новий рід військ – підводні сили – за наказом Миколи II був створений у Військово-Морському флоті ще за п’ять років до початку Світової війни. Це нібито мало запобігти в майбутньому ганьбі, яку вже пережила Росія в боях з Японією. Тож слідом за повелінням царя військові заводи імперії заповзялися будувати підводні човни. Чимало досвідчених морських офіцерів згодом очолили новосформовані команди на субмаринах. Сприйняли вони наказ царя-батюшки без особливого ентузіазму – просто підкорилися йому. Бо одна річ – ходити на широких морських просторах, під синіми небесами та вільними вітрами, й зовсім інша – блукати в темних нетрях незвіданих морських глибин.
Данило Неродов перейшов із крейсера «Вірний» на субмарину «Барс» рік тому, 1916-го, коли німецькі підводні човни буквально заполонили Балтійське море. Він також не був у захваті від цього переходу, але наказ є наказ. Тож затис у собі внутрішній спротив і взявся за виконання нових обов’язків, як і належить офіцерові.
…Задуха в капітанській каюті ставала нестерпною. Данило Неродов розстебнув ще кілька ґудзиків на сорочці, витер з обличчя піт. Та що ж це за напасть така? Де вона взялася? Ще кілька хвилин тому тут було свіжо й прохолодно – саме так, як він і любить. Зрештою, на глибині їхня «сигара», омита з усіх боків водою, навіть у найбільш спекотні літні дні не перегрівається. То що могло статися? Треба негайно спуститися у машинний відсік, перевірити, чим займаються бортмеханіки. Може, щось вийшло з ладу, а черговий, чого доброго, заснув. Отже, власний сон знову доведеться відкласти.
Закрив журнал, підвівся і знову сів. Радше не сів – гепнувся з розгону на стілець. Що за чудасія? До сірої палітурки ніби приліпилася невеличка кругла пляма, що рухалася і збільшувалася. Він знову розгорнув журнал. Рухливе жовте кружальце відбилося вже на сторінці, над столом замерехтіло ледь уловиме блакитне світло. Капітан здивовано підвів очі. Промінець, тонкий, як павутинка бабиного літа, сотався зі стіни навпроти, з невидимої дірки над столом. Він обплутував зелений абажур настільної лампи і спадав із нього на щойно написані рядки. Та ось промінчик вирівнявся, розпрямився, натягнувся, як струна, засвітився блакитною барвою, став тугим і яскравим – аж до насиченого синього. Тепер