Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
посла) майбутній генерал встиг повоювати в арміях Ганновера, Пруссії, Священної Римської імперії та Росії, щоб нарешті у віці тридцяти п’яти років остаточно повернутися на службу до Відня. І звідусюд він повертався з найвищими нагородами. Сам генерал участі у битві не брав, але ми, ад’ютанти (а було нас у генерала восьмеро), гасали полем битви, передаючи то Першому легіону, то Другому накази або наступати, або відступати.
Сама битва розпочалася із самого ранку, коли ми раптово зіткнулися з таким же ар’єргардом угорської кінноти. Це була частина гусарів, котрі порушили присягу і виступили проти цісаря.
Ми одразу відчули, що це були не найгірші війська. Відчувалася майстерність у бою. На нашу біду, на допомогу угорцям спішила польська кіннота, і невідомо, як закінчилася б ця сутичка, якби не допомога росіян. Вони просто знесли ворожі війська, змусили їх рятуватися втечею, а наприкінці і капітулювати. На відміну від своїх військ, їхні командири зуміли уникнути полону і з залишками війська перебратися до османів.
Напевне серед них був і Ян Александр Фредро, особа якого мене зацікавила.
На день народження цісаря Франца Йосифа я встиг. Його цісарська величність власноручно почепив мені Командорський хрест і відтоді відпускав від себе лише у надзвичайних випадках.
Як от цей!
VI
Цей день наближався до свого завершення. Він так і закінчився б мінорно, але ближче до сьомої години до мене у кімнату постукав Яблонський і подав на срібному підносі рожевий заклеєний конверт.
– Приніс посильний! – повідомив управитель.
Я узяв конверт. Ні адресата, ні від кого лист на конверті вказано не було.
Оскільки будь-яку кореспонденцію я звик переглядати на самоті, я відпустив Яблонського. Від конверту йшов ледь помітний аромат парфумів, які вже були мені знайомі, і я одразу здогадався, кому зобов’язаний його отриманням.
Передчуття мене не підвели. Каліграфічним, я б навіть сказав, вишуканим почерком жіноча рука вивела наступний текст:
«Пане Рутецький! Наша вчорашня розмова була перервана з причин, котрі не залежали від нас. Мені шкода, що ми так і не змогли поговорити про мистецтво, знавцем якого Ви, безперечно, є. Якщо у Вас лишилося бажання продовжити нашу розмову, я буду цьому тільки рада. Чекаю Вас на виставі, яка йтиме сьогодні. Його імператорська величність люб’язно представив Вам свою ложу. Малґожата».
Що і треба було довести!
Найменше, звичайно, у мене було бажання провести цей літній вечір у пустопорожніх розмовах про посередню гру місцевої знаменитості, але той факт, що людина, яку я лише запідозрив, сама запропонувала зустрітися, не міг бути випадковим.
Звичайно, мене найменше хвилювала вистава, яку ставили у театрі Скарбека, але і прибути під фінальні оплески також не випадало. Від сьогоднішньої розмови багато чого залежало (принаймні, я хотів, щоб багато залежало), тому щоб не виглядати невігласом, доведеться висидіти всю виставу. Тільки б не ставили «Ілюзію життя»! Після такого важко бути безпристрасним.
Але