Микола Зеров. Євгенія Кужавська
Читать онлайн книгу.
підставі постанови Тимчасового уряду від 8 серпня 1917 року у приміщенні художньої школи на Сінному Базарі. Про це згадує П. Филипович: «Хвиля національного відродження прокотилася широкими просторами України, народ воскрес до нового життя. Лише тепер Микола Костьович зміг виявити своє українське єство і випростати крила для дальшого лету. Разом зі своїм другом А. Пінчуком він кидається у вир українського культурно-громадського життя. Вони вдвох організовують українське життя в Златополі, виступають з читанням публічних лекцій про видатних діячів української культури. Але це тривало недовго… Через кілька місяців проголошення державної незалежності Микола Костьович отримав запрошення від Другої Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства на посаду викладача української мови. Звичайно, столиця України, де творилася нова культура молодої нації, вабила його».
У Києві Микола Костянтинович оселяється в будинку під номером 17 на вулиці Велика Підвальна (нині – Ярославів Вал). Маршрут від Сінного базару до Золотих воріт стає звичним у житті Зерова, його однодумці та друзі оселяються у квартирах уздовж цього маршруту, Микола Костянтинович потрохи починає поринати у насичене культурне життя Києва. Пише рецензії, перекладає римлян, викладає в гімназії латину, а також працює бібліотекарем, відвідує салон Марії Іванівни Прохорової – дочки Івана Тобілевича. Про її салон читаємо у спогадах Михайла Рудницького: «Очевидно, Вороний тільки що одержав адресу Марії Іванівни Прохорової – дочки Івана Тобілевича, де звичайно в суботу ввечері збирались її друзі. Були там не тільки літератори, а й такі любителі літератури, як математики Кравчук, Шарко та її товариші по роботі – гімназичні вчителі».
З 1918 року Микола Зеров починає викладати ще й у Київському архітектурному інституті. Політичний контекст – більшовицький переворот у Росії, ухвалення III Універсалу Центральної Ради, який проголошував створення Української Народної Республіки, захоплення більшовиками Харкова у грудні 1917-го – не могли не впливати на життя і діяльність Зерова. З півночі насувались загони Муравйова, у місті ширились анархічні настрої, захищати УНР зі зброєю в руках було нікому. Професор Зеров став свідком того, як мобілізацію оголосила студентська молодь. У Студентський січовий курінь записалися й учні 7–8 класів 2-ї Української гімназії, які й узяли участь в обороні Києва від військ Муравйова. Микола Костянтинович вів протоколи педагогічної ради, він же й вніс до них список учнів, що загинули під Крутами. Припускають, що він був саме тим неназваним професором, що на похороні крутян порівняв їхній подвиг з подвигом спартанців під Термопілами.
Розбивши крутян, більшовики розчистили шлях до Києва, почався артилерійський обстріл міста, а потім Київ захопили неперевершенні майстри мародерства. Більшовики не випадково оголосили Юрія Коцюбинського «народним секретарем» з військових справ – прикривались його іменем. Сергій Єфремов 28 січня 1918 року на сторінках