Візит до Імператора. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
знайде нарешті свободу…
Я прокинувся від власного крику. Сусіди стукали в стіну, а хвилин через двадцять у двері подзвонила міліція.
Сусіди у мене – вже немолоде, дуже пильне подружжя. Якби мене, не дай Боже, хтось убивав серед ночі – злочинцям би сильно забракло часу.
Я пояснив ментам, що мені приснився жахливий сон. Ті пригрозили оштрафувати і мене, і сусідів за помилкову тривогу.
Вони поїхали, а я потихеньку одягся, спустився у двір і хвилин через двадцять зловив на перехресті таксі. Водій спочатку відмовлявся везти мене за місто, але я запропонував йому стільки, що він відразу перестав бурчати.
Я розплатився з ним біля шлагбаума. У будці з розбитим склом було темно і тихо.
Я йшов повз старі покинуті будинки, і повз недобудовані й теж покинуті. Було темно і холодно, а головне – я не знав, що буду робити. Єдине, в чому я був упевнений – зробити що-небудь обов’язково треба! Адже цибулини майбутніх сходів уже посаджені в землю, хоча є ще час до того моменту, коли чорні пелюстки розкриються…
Ключів у мене не було. Я переліз через ворота.
Займався пізній осінній світанок. Палісадник був порожній, якщо не брати до уваги тьмяного опалого листя. Я довго сидів на сходинках між бронзовими бульдогами, потім кілька разів обійшов будинок по колу і нарешті знайшов те, що шукав, – підвальне віконце, решітка якого була незамкнена на замок, а обмотана товстим дротом. Я видавив скло, розв’язав дротяний вузол і спустився в темряву; переступаючи через купи непотребу. Знайшов нарешті вимикач, клацнув і заплющив очі.
Це був той самий підвал, де Іринка відшукала іграшкову шарманку. Банки з оліфою, якісь коробки і каністри, сувої лінолеуму, старі етюдники, палітри, запилючені альбоми, а на стіні чомусь карта світу, намальована на прогумованій клейонці. Клейонка в кількох місцях обгоріла, і карта звисала лахміттям – страшним, схожим на обвуглену плоть.
…Чи був хоч якийсь сенс у тому, що я зробив?
Хтозна. Але не зробити цього я все одно не міг.
Згоріло все. Котел вибухнув, проводку замкнуло, перекриття обвалилося. Вціліли тільки чавунні решітки та флюгери.
Вичислити мене було справою техніки. Проте ніхто – ніхто! – мене ні про що не розпитував. Може, тому, що сина художника, нинішнього власника будинку, ось-ось мали засудити за торгівлю наркотиками.
Проте кар’єра моя скінчилася, а сам я опинився тут. І ось уже багато років я живу від уколу до уколу. Невже вся справа в тому, що колись хлопчиськом, граючи в футбол, я сильно вдарився головою об лоб якогось шестикласника?!
Відразу після чергового уколу я знав, що так воно й було. Мені просто не пощастило. Тепер доведеться довго лікуватися.
Але коли спливає час і наді мною змикається нічна тиша, я, заплющивши очі, бачу жаскі бутони, що проростають крізь діри в обгорілій клейончастій карті. А неподалік, в ординаторській, твердим жіночим голосом бурмоче телевізор; я вслухався в це бурмотіння, і мені здається, що в кріслі