Світове місто Харків. Олена Зеленіна
Читать онлайн книгу.
гіркою).
Так на околиці тодішнього Московського царства виросла найсправжнісінька фортеця з десятьма вежами, три з яких були проїжджі, тобто через них можна було заїжджати до фортеці й виїжджати з неї.
Будували фортецю жителі поселення під керівництвом представника воєводи Селіфонтова. Дубова стіна, довжина якої по периметру перевищувала кілометр, була подвійною, а перед нею – глибокий рів і вал.
Східна стіна фортеці проходила краєм нинішнього майдану Конституції від Університету мистецтв до Палацу праці, південна – від Палацу праці до ЦУМу, західна – краєм Університетської гірки до Каскадного скверу, і північна – від Каскадного скверу до Університету мистецтв.
Вежі фортеці були кутовими й мали назви: Микільська (найвища вежа фортеці), Різдвяна, Протопопівська і Деркачівська. Північно-східну Микільську вежу заввишки 19,5 м називали також Вістовою, і саме на ній перебував постійний сторожовий пост для спостереження за підступами до фортеці. 1663 року вона набула вже грізного вигляду: на її озброєнні знаходилися 12 гармат, 402 ядра і 8 бочок пороху.
Усередині фортеці розташувалися пороховий погріб і «государів двір», де в хоромах жив воєвода, була «наказна хата» – там зберігалися документи, грамоти, іменні книги харківських поселенців і служивих людей, поряд містилися стайня і амбар.
Цікаво, що вже з 1670 року, коли під Університетською гіркою на Подолі існувало укріплене поселення, фортецю почали називати «старим містом».
На початку XVIII століття, напередодні вирішальної битви зі шведами під Полтавою, цар Петро І об’їжджав ряд укріплених міст України і 2 червня 1709 року заїхав до Харкова. За його наказом наша фортеця була істотно розширена на північ і довкола неї побудували захисний вал. Наприкінці XVIII століття, коли місто втратило військове значення, стіни фортеці розібрали, однак іще довго стояли вцілілі вежі.
Звідки з’явилися старовинні гармати на майдані Конституції?
Біля головного входу в Історичний музей на майдані Конституції кожен може побачити чавунні гармати XVIII століття. Вони мають 6-дюймовий калібр, а довжина ствола сягає 315 см.
У монографії Д. І. Багалія і Д. П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування» (1905, т. 1) цитується стаття Г. Ф. Квітки, опублікована в «Литературной газете» (1843, № 36) під назвою «Гармати біля будинку Дворянського зібрання»:
«Коли населявся тутешній край збіглим народом від утисків польського уряду, то пани, котрі переселялися сюди з усім своїм скарбом, вивозили і свої власні гармати. На деяких із них були викарбувані родові герби власників. Коли ж із цих утікачів створювали козачі полки і довелося їм відбиватися від кримських і ногайських татар, що намагалися втримати цей край за собою, тоді гармати пішли на захист фортець… Гармати виконували своє призначення справно, нападників татар проганяли добряче, відборонили місце й довели до того, що ця «нечисть» не сміла вже показуватися до нас, і слобідські