Шляхами і стежками життя. Наталена Королева
Читать онлайн книгу.
пробачити, що він тоді, коли зустрівся з Ісусом, не зрозумів Його, хоча й повірив у Його майбутнє воскресіння, бо саме привілеєм богів і за римською міфологією є постання із мертвих, воскресіння. Як воскрес єгипетський бог Озіріс, як ожив грецький бог Діоніс… Та Понтія Пілата гризе почуття ганьби, породженої малодушним страхом перед лукавим ідумейцем, тетрархом галілейським, Іродом Антипою – сином жорстокого Ірода Великого, перед юдейськими священниками, передусім перед головним юдейським первосвященником Каяфою…
Він знає, що цей страх з’явився не в римського прокуратора, а в людині, ім’я якої Понтій Пілат, у людині реальній, живій, «з усіма людськими кволостями!». В людині, залежній від законів, посади, обов’язків, обставин…
Наталена Королева прагне не стільки художньо дослідити суперечливі оцінки життя і діяльності Понтія Пілата, особливо першопричини осудження ним Ісуса на страту, скільки порушити надзвичайно складну проблему вибору в критичній ситуації, в якій опинився всевладний охоронець правопорядку в одній із провінцій Римської імперії. На перший погляд Понтій Пілат у ситуації з Ісусом – Раббі з Назарета – не мав вибору. Він повинен беззастережно додержуватися римського права, згідно з яким суворо каралися будь-які антидержавні дії. Крім того, обов’язково має зважати на місцеве – юдейське – звичаєве право, яке передбачає трактувати відступництво від віри як тяжкий злочин.
Але ж він насамперед людина. «Ecce Homo! Ecce Homo!», – уже в розпачі вигукуватиме Пілат ті самі слова, якими він характеризував перед юрбою Ісуса. Саме тоді, коли він, прокуратор Юдеї, судив Месію, і мала відкритися йому та Істина, яку після воскресіння Ісуса Христа він так наполегливо шукав: «Ціле своє життя шукав я Істини… Тужив за нею… І – не знайшов! Чи, може, не впізнав, коли зустрів її?..»
У романі «Quid est veritas?» істину як віру, як духовне віднайдення себе, свого «я» заради того, щоб «бути самим собою», шукають і знаходять Марія Магдалина, Клавдія Прокула, Кай Пілат. Та ці герої не мають за своєю душею такої глибокої вини, яку носить у собі Понтій Пілат. Ця провина і відповідальність за пережитий страх, який і привів його до прийняття такого несправедливого і жорстокого вироку Месії, спричинила духовні страждання прокуратора.
Як запише спостережлива і мудра Клавдія Прокула, доживаючи свій вік у самотині в добровільно вибраному вигнанні, «Пілатова недуга об’явилася з ментом, коли він уперше в житті злякався. Тоді Пілатова душа, як шалька невірних терезів, не могла вже справно й певно чинити справедливість, “відважувати” її. І тоді “справедливий” перестав бути самим собою».
Дружина прокуратора тоді й зауважила, що страх вигнав спокій із його душі, думки втратили ясність, сон не зміг склепити його повік…
Ці душевні муки Понтія Пілата під пером Наталени Королевої набувають особливої психоемоційної напруги. Страх нарощує моральні страждання, породжує депресію