Різдвяний сюрприз. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
Він уже думав, що його просто кинули, як якогось розтелеху.
Інґриді ж настрій приятеля не просто передався, а передався в обтяженому варіанті. Вона стояла на розі біля входу в магазин, скляні двері якого раз по раз роз’їжджалися та з’їжджалися, щоразу при цьому викидаючи на вулицю потік теплого повітря. Інґриді було холодно та нудно, але найбільше їй було прикро за Клаудіюса.
Однак «Довгий» усе ж з’явився. Відлічив Клаудіюсу тридцять фунтів – по три за кожну годину роботи, і підказав, що тепер він може віднести щит-покажчик у китайський ресторанчик і його там безкоштовно погодують.
– А її? – поцікавився Клаудіюс, показавши рукою на Інґриду, котра стояла трохи віддалік.
– Її? Нехай на вулиці зачекає! А ти візьми це, – він передав хлопцеві маленький пластиковий пакет. – Поклади його в кишеню куртки і потихеньку накидай туди всього. Краще шматочки свинини та курки!
Китайці – юнак і дівчина, що прибирали з вільних столиків посуд, – побачивши рекламний щит-покажчик у руках Клаудіюса, привітно закивали. Кинули погляд на Інґриду, котра зайшла з ним. Старший китаєць забрав із його рук щит, відніс у підсобку. Потім показав рукою на буфетний прилавок, на якому під склом у металевих прямокутних контейнерах ще залишалася всіляка їжа. З кожного стирчала ручка великої ложки.
Клаудіюс показав китайцеві пальцем на Інґриду. Той зрозумів безсловесне запитання і, чемно всміхнувшись, кивнув.
Вони взяли по тарілці, наповнили її кисло-солодкою свининою, овочами, куркою, підсмаженою з ананасами і горіхами кеш’ю. Сіли за чистий столик і почали наминати смачну, екзотичну вечерю.
Коли захотілося пити, Клаудіюс підійшов до холодильника зі скляними дверцятами. Але тут знову з’явився китаєць і пояснив, що за фанти і кÓли треба платити. Клаудіюс повернувся на місце, і тут же їм принесли літрову фігурну пляшку з водою та дві склянки.
– Ну що, ми тут виживемо? – спитав роблено бадьорим голосом Клаудіюс.
Інґрида подивилася на нього сумно.
– Мусимо вижити, – сказала вона. – Треба тільки знайти нормальну роботу! І знайти її самим!
До Іслінґтона їхали на другому поверсі автобуса, на передніх сидіннях. Вечірнє місто, що пропливало повз із висоти «даблдеккера», діяло як заспокійливі ліки. У Клаудіюса трохи паморочилося в голові. Язик ще відчував кисло-солодкий соус. Ноги продовжували гудіти, але водночас настало умиротворення і навіть десь поруч із його думками ховалася радість від того, що через хвилин двадцять вони повернуться в свою кімнатку, де буде майже тепло та затишно і де вони зможуть відпочити й, якщо залишаться сили, потеревенити, поміркувати вголос про наступні кроки з пошуку власного місця, власного життєвого простору в цьому величезному та дуже зайнятому самим собою місті.
Сходинки, що спускалися до дверей, були освітлені кухонним вікном. За столиком хтось сидів.
– Добре, що ми вже поїли, – промовив Клаудіюс, витягаючи ключі з кишені.
У кімнатці вони зняли куртки, роззулися, прилягли на ліжко, накрите старим