Лише час підкаже. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
шухляду свого столу і вирішив, що поверне її до крамниці у четвер, нічого не сказавши Джайлзу.
Тієї ночі Гаррі не спав, а після сніданку відвів Дікінса убік і пояснив, чому не зміг придбати йому подарунок на день народження. Дікінс не міг приховати своєї невіри.
– Мій тато мав таку ж проблему у своєму магазині, – сказав Дікінс. – Це називається крамничною крадіжкою. «Дейлі мейл» звинувачує в цьому Велику депресію.
– Не думаю, що сім’я Джайлза дуже постраждала від впливу депресії, – сказав Гаррі емоційно.
Дікінс у задумі кивнув:
– Може, треба сказати про це Фробу?
– Викрити свого найкращого приятеля? – не повірив Гаррі. – Ніколи!
– Але якщо Джайлза спіймають, його можуть вигнати, – наполягав Дікінс. – Найменше, що ти можеш зробити, – це попередити його, що знаєш про його справи.
– Я про це подумаю, – сказав Гаррі. – Тим часом маю намір повернути все, що Джайлз мені дарує, магазину, не даючи йому шансу дізнатися про це.
Дікінс нахилився ближче.
– Чи не міг би ти прихопити й оце? – прошепотів він. – Я зроду не ходжу до крамниці, тому не знаю, що там і як.
Гаррі погодився взяти на себе відповідальність і після цього двічі на тиждень ходив до крамниці повертати на полиці небажані подарунки Джайлза. Він дійшов висновку, що Дікінс таки має рацію і що йому все ж доведеться поговорити з товаришем, перш ніж того спіймають, але вирішив відкласти бесіду до кінця навчання.
– Гарний удар, Беррінґтоне, – похвалив пан Фробішер, коли м’яч перетнув межу.
Серед глядачів вибухнула буря оплесків.
– Згадайте мої слова, директоре, Беррінґтон іще зіграє за Ітон проти Герроу на «Лордз».
– Ні, якщо від Джайлза буде щось залежати, – прошепотів Гаррі Дікінсу.
– Що робитимеш на літніх вакаціях, Гаррі? – запитав Дікінс, який, здавалося, не звертав уваги на все, що відбувається навколо.
– Цього року я не планував відвідати Тоскану, якщо ти про це, – відповів Гаррі з усмішкою.
– Не думаю, що Джайлз справді хоче туди, – зауважив Дікінс. – Адже італійці так і не втямили, як грати у крикет.
– Ну, я був би радий помінятися з ним місцями, – сказав Гаррі. – Адже мене не турбує, що Мікеланджело, Да Вінчі та Караваджо так і не ознайомилися з тонкощами лівої подачі, не кажучи вже про макаронні вироби, які йому доведеться спожити.
– А куди ти поїдеш? – поцікавився Дікінс.
– Тиждень на Західній Рів’єрі, – сказав Гаррі з бравадою. – Великий пірс у Вестон-Сюпер-Маре зазвичай є чільним місцем, бо за ним в’ється риба, і смажена картопля в кафетерії «Коффінс». Хочеш приєднатися до мене?
– На жаль, не зможу знайти на це час, – відмовився Дікінс, який, вочевидь, вирішив, що Гаррі казав серйозно.
– А чому? – запитав Гаррі.
– Надто багато роботи.
– Ти наміряєшся працювати під час вакацій? – здивувався Гаррі.
– Робота для мене