Очамимря (Повість безврем’яних літ). Олександр Ірванець
Читать онлайн книгу.
Вона спробувала пересуватися тихіше, та вдавалося це їй погано, хвіст тягнувся по воді, огидно шарудів і плюскотів, а лапи ваговито тупали, грузнучи в прибережній багнюці.
Раптом якийсь рух біля протилежного берега примусив Очамимрю завмерти на місці й спробувати злитися з сіро-зеленою стіною комишу. Знизу проти течії щось рухалося неритмічними ривками – чимале й помітне здалеку. Ще за мить Очамимря розгледіла: це було троє істот, подібних до тієї, чиї кості догнивали зараз десь далеко позаду в очеретах. Істоти сиділи в продовгуватій дерев’яній неначе половинці яйця, і найбільша, умостившись позаду всіх, загрібала воду шматком дерева. Дві інші істоти, трохи менші за розмірами, сиділи попереду. Вони багато й незграбно ворушилися, не ховаючись, видавали різкі й неритмічні звуки, а задня, та, що загрібала воду, час від часу відповідала їм низьким розкотистим голосом.
Очамимря пірнула й довго-довго пливла під водою, притиснувши обидві пари лап до тіла, затамувавши подих і сильно загрібаючи хвостом ліворуч-праворуч. Так довго, що вона аж проминула дерев’яну половинку яйця, проскочила трохи далі, в останню мить збагнувши, що це саме її тінь промайнула щойно вгорі, над головою. Тоді, різко виринувши, ящірка вдарила по воді хвостом і, круто розвернувшись, кинулася на істот. Від здійнятих нею хвиль дерев’яна половинка яйця захиталася, менші істоти ще голосніше зарепетували своїми високими голосами, а задня випросталася на повен зріст, піднісши над головою шматок дерева, яким перед тим загрібала воду. Вона теж закричала щось у її бік, низько й залякуюче, та Очамимря не відчула ніякого страху. Вона знову пірнула і, вискочивши по інший бік від своїх жертв, завважила, як ще дужче захиталася дерев’яна шкаралупка. Та, наблизившися впритул, вона несподівано отримала від самця з дерев’яним знаряддям у передніх кінцівках підступний удар у ніс, найболючішу його частину, між ніздрями. Очамимря обурено заревла, і тієї ж миті тонший кінець продовгуватої деревини встромився їй до пащі, подряпавши піднебіння й залишивши там кілька заноз. Заревівши від болю й обурення, Очамимря відсахнулась, пірнула й, пливучи, прополоскала пащу водою. Біль трохи вщух, але лють лише посилилася. Тож, виринувши втретє, ящірка, не панькаючись, перевернула плавальну посудину одним потужним помахом хвоста. Опинившись у воді, всі три істоти заверещали, заборсались, теліпаючи навсібіч своїми кінцівками. Вони спробували пливти до берега, причому найбільша з них одразу зайняла місце позаду. Вона й далі стискала дерев’яне знаряддя, спираючись на нього у воді й загрібаючи вільною передньою кінцівкою. Очамимря підпірнула й, ухопивши самця ззаду за поперек, потягла його на глибину. Вона, не знаючи, чомусь була впевнена, що не дихати під водою може набагато довше за цих створінь. Так воно й вийшло. Трохи потіпавшись у зубах, тіло найбільшої з істот нарешті заспокоїлося, ще раз наостанок смикнувшись, розслаблено обм’якло. Очамимря не хотіла позбуватися інших істот і через це, так само не виринаючи, розвернулась у напрямку ближнього берега, до якого