Агатангел. Наталка Сняданко
Читать онлайн книгу.
А консультувати їдуть. Їх тут грабують, викрадають, а вони далі їдуть. Видно, вигідно це їм. А дружина його дзвонила?
– Ні.
– Це дивно, вже мала би зчинити рейвах.
Це «зчинити рейвах» у вустах тигиринського міліціонера добило мене остаточно, хоча з іншого боку, в устах далекого родича одного з найбільших українських поетів це прозвучало цілком логічно. Ще трохи, і я розридаюся від розчулення.
– Сподіваюся, він залишив свій домашній телефон, – продовжив Михайло Іванович. – Бо в гаманці, знайденому в «Інтерекстримі» після святкування вашою газетою 500-го номера, були тільки візитки з телефонами фірми, за жодним не підносять слухавки.
І знову не «трубку», що звучало б логічно, і навіть не «трубки», що ще можна було б собі уявити, жодного «не підходять до телефону», а саме «не підносять слухавки». Це він спеціально, щоб справити враження, чи генетично успадкована підсвідомість спрацьовує?
З усіх працівників редакції я провела з Арнольдом найбільше часу, бо перекладала для нього протягом двох тижнів його візиту. Цікаво, чи падає на мене через це більша підозра, ніж на інших. Загалом кожен, хто був на святкуванні, змушений буде довести своє алібі. Що досить непросто, бо завжди важко адекватно відтворити послідовність подій під час вдалої забави. Як сказав мені все з тою ж таємничою посмішкою крізь вуса Михайло Тичина, ніхто із присутніх на святкуванні не зміг згадати, коли містера Арнольда бачили востаннє. Це означає, що мене викликали на допит останньою. Добре це чи погано?
Зникнення містера Арнольда виявила Сніжана, і трапилося це вже в той момент, коли почали збиратися додому. Тобто десь під ранок. Відразу повідомили міліцію.
Я пішла із забави першою, що могло б мене виправдати, якби хтось зміг підтвердити, що решту вечора я провела перед телевізором. Але підтвердити цього ніхто не може, а крім того, з бази відпочинку мене викликали по мобільному з незнайомого мені номера телефону, який, на жаль (підозріло це чи випадково?) не зберігся у пам’яті мого апарату. Чоловічий голос повідомив, що в ургентну, тобто чергову, лікарню привезли жертву автокатастрофи, яка стверджує, що є моєю тіткою. Нічого більше я довідатися не встигла, бо чоловік поклав слухавку. І хоча у мене немає жодної тітки, я поїхала до лікарні і з’ясувала, що того вечора не привозили жодної жертви автокатастрофи. Все виглядало б на дурний жарт, якби не зникнення Гомосапієнса, не виклик на допит, не потреба в алібі і не те, що голос чоловіка, який дзвонив, видався мені знайомим.
Слідчий Тичина в юності мріяв стати письменником, автором кримінальних романів. Один із його романів навіть зацікавив видавництво, на той час ще радянське, і йому запропонували видати книгу під прізвищем відомого письменника за пристойний гонорар, тобто ту його частину, яка залишиться після сплати за використання прізвища відомого письменника. Михайло Іванович погодився, але поки книгу готували до друку, відомий письменник помер за нез’ясованих обставин, його архів, у