Коліївщина. 1768. Ю. В. Бєлочкіна
Читать онлайн книгу.
з рук у ката,
Гетьманами звались».
У Коліївщині, писав Куліш у своїй тритомній праці «История воссоединения Руси», брала участь «уся п'яна голота, усе дурне, ліниве та розпусне… проти колонізаторів спустошеного їхніми предками краю». Натомість Куліш з ентузіазмом прославляє російських монархів. Наприклад, схвально відзначав, що Петру І вдалось приборкати запорозьку сваволю, та прославляє Катерину II за зруйнування Запорозької Січі у «Гімні єдиній цариці». Сучасники та нащадки засуджували Куліша, але треба пам'ятати, що це були дійсно важкі часи для інтелігенції.
Існувала й інша думка, яку відтворив Тарас Шевченко у славетній поемі «Гайдамаки». На закиди, що гайдамаки нібито «розбійники, злодії», «пляма у нашій історії», Шевченко відповів так:
«Брешеш, людоморе!
За святу правду, волю, розбійник не стане,
Не розкує закований у ваші кайдани
Народ темний; не розіб'є живе серце
За свою Вкраїну!»
А в повісті «Мандрівка з приємністю та й не без моралі» Шевченко пише: «… кожне село, кожний клаптик буде славний на Україні, особливо на правому березі Дніпра. В чому іншому, а в цьому мої покійні земляки ні трохи не уступали якій хочете європейській нації, а в 1768 році перевершили Варфоломіївську ніч і навіть першу Французьку революцію. Одне, в чому відрізнялись вони від європейців: у них усі ті криваві трагедії були ділом цілої нації й ніколи не відбувалися через примхи якогось одного пройдисвіта, як от Катерина Медичі, до чого нерідко допускали в себе західні ліберали».
Треба також згадати написаний у 1839 році українським вченим М. Максимовичем твір «Сказание о Колиивщине», що мав бути надрукованим у першій збірці альманаху «Киевлянин», та його заборонила цензура, і він вийшов аж у 1875 році. У своїй праці Максимович реабілітує повстання коліїв та підіймає його на вищий соціально-політичний рівень. «Про нього, – пише Максимович, – збереглось в народі багато переказів і оповідань… є ще в Україні і старі люди, які знали Залізняка і розповідають про Коліївщину, як близькі очевидці. Послухайте їх оповідань і українських пісень, порівняйте тодішнє становище України і Польщі з подіями попередніми і ви побачите, що кривавий подвиг Залізняка був не просто гайдамацьким розбоєм і не випадковим нападом запорожців на польські володіння для грабунку і наживи. Ні, то було вогнедишне виверження народної помсти і ворожнечі, що цілий вік накопичувалась під гнітом Унії, то була передсмертна, гарячкова сутичка двох ворожих стихій…»
До такої оцінки гайдамацького руху приєдналися М. Маркевич в «Истории Малороссии» та M. Костомаров.
Дослідник кінця XIX сторіччя Я. Шульгін використав документи з Коденськой книги, тобто частину протоколів польського суду над учасниками повстання, для детального дослідження подій Коліївщини, і його «Начерк Коліївщини» є свого роду виправданням жорстокості коліїв. «Народні повстання, – стверджував Шульгін, – викликані безперервним гнітом зі сторони тих, у кого влада та сила, бувають завжди жорстокі. Логічно, що з тієї причини не могла не бути жорстокою і Коліївщина,