Коліївщина. 1768. Ю. В. Бєлочкіна
Читать онлайн книгу.
доручення заарештувати Палія. Для гетьмана було вигідно зберігати статус-кво, але це не задовольняло ні поляків, ані російського царя. Мазепа був змушений заарештувати Палія, коли той прибув до його стану на переговори. По дорозі до Батурина Палій втік, можливо, йому допомогли козаки з табору Мазепи. На нього було оголошено полювання, і він не зміг дістатися безпечного місця. Палія було схоплено та відправлено до Москви. Після року ув'язнення цар видав наказ заслати полковника Семена Палія у Сибір, до Томська. Арешт Палія означив кінець повстання. Усі регулярні козацькі частини Правобережжя підкорилися гетьману всієї України Мазепі. Тепер Польщу і Росію зв'язував «вічний мир», і польські пани почали повертатися на правобережні українські землі.
Так закінчилась Козаччина та почалася нова фаза боротьби – Гайдамаччина. Змінилися і форми боротьби, відтепер це були не сплановані воєнні дії, а некоординовані акції озброєних повстанських загонів. Та мета боротьби була тою ж самою – відродження вільної Української держави без ляхів, без холопа та пана.
Наступних п'ять років Правобережжя перебувало в злуці із Лівобережжям, гетьман Мазепа керував усією Україною, але з постійною оглядкою на Польщу та Москву. Однак невдача дуже цікавого та амбіційного проекту Мазепи, який мріяв очолити незалежну Україну, знов поновила розподіл України та боротьбу за сфери впливу. То був час інтриг, але кінець кінцем цар Петро у договорі з Туреччиною від 3 липня 1711 року зобов'язався вивести свої війська з Правобережжя та повернути його під польську руку. Це було наче віддзеркаленням того, що мало місце чверть сторіччя назад: Правобережжя знову віддають Польщі, а гетьман Скоропадський, як раніше гетьман Самойлович, проводить масове переселення українського населення на Лівобережжя. Але цього разу багато з тих, хто оселився на Правобережжі за Семена Палія, залишилося там. Тому нові поселенці з Волині та Галичини змішалося з людьми, які пам'ятали, що були вільними та були готові боротися за це. Про той час історик Микола Костомаров писав: «Ім'я Богдана Хмельницького було відоме і старому, і малому, відоме не з книг, а з живого передання, переданого батьками дітям, українські матері за панською пряжею співали дітям про те, як то колись їхні предки козаки панськими трупами греблі гатили. Таємна надія на визволення з ляської неволі не покидала український народ…»
Тому польські шляхтичі вже не почували себе у безпеці на українських землях. Вороже настроєні селяни не втрачали нагоди пошкодити шляхетське майно, підпалювали домівки та вбивали «губернаторів». Багаті дідичі навіть не з'являлися у своїх українських маєтках, а змушені самостійно хазяйнувати дрібні шляхтичі побоювались виходити за межі своїх домівок.
Гайдамаччина поширилася на усе Правобережжя. Дрібні загони повстанців використовували виключно партизанські методи боротьби. Та бувало й так, що усім селом повставали проти пана та вчиняли різанину. У 1712 році коронний гетьман Сенявський